Студенти спеціальності «Філологія. Українська мова та література» відвідали славну столицю України
У жовтні відбулася традиційна культурологічна поїздка до Києва. Учасники подорожі студенти спеціальності «Філологія. Українська мова та література» щиро вдячні організаторам незвичайної екскурсії – кафедрі української філології гуманітарно-педагогічного факультету та профкому студентів Хмельницького національного університету за незабутні враження та за впровадження інноваційних методів у процес вивчення філологічних наук.
Мов на небі висить
Святий Київ наш великий.
Святим дивом сяють Храми Божі,
ніби з самим Богом розмовляють.
Тарас Шевченко
Щороку напередодні відзначення Дня української писемності та мови кафедра української філології під керівництвом завідувача кафедри, доктора філологічних наук, професора М. М. Торчинського, за сприяння профкому студентів ХНУ на чолі з А. А. Вичавкою організовує культурологічну поїздку-екскурсію до столиці України. Цьогоріч у київській мандрівці брали участь креативні і творчі студенти груп ФУМ-13-1 та ФУМ-15-1. Посприяли в організації поїздки та побажали щасливої дороги екскурсантам куратори груп – доцент кафедри слов’янської філології І. В. Горячок та викладач кафедри української філології А. М. Янчишин. Організаційні здібності щодо реалізації культурно-дозвіллєвої програми мали можливість показати Анастасія Бублик та Аліна Косарєва. Відповідальним за проведення екскурсійного маршруту була старший викладач кафедри української філології, художній керівник студентського літературного театру «Глорія» Таїсія Коваль.
На Майдані Незалежності Хвилиною Мочання та покладанням квітів студентська молодь Хмельницького національного університету вшанувала світлу пам’ять Героїв Небесної Сотні.
Українські філологи пройшлися Ходою Пам’яті по вулиці М. Грушевського, де відбувалися масові розстріли Героїв 20 лютого 2014 року. Особливо зворушливим для учасників поїздки було покладання квітів до пам’ятного знака Сергієві Нігояну – патріоту України, послідовнику справедливих ідеалів Пророка Шевченка, Герою Небесної Сотні, який першим загинув за Україну.
У скорботі, у молитві за вічний спокій святих душ лицарів Свободи низько схиляємо голови з глибоким усвідомленням і своєї причетності, і своєї відповідальності за продовження справи Життя наших славних Героїв України…
Київська екскурсія продовжилася літературними читаннями на Байковому кладовищі, де спочиває чи не вся українська еліта останніх двох століть. Кладовища іноді називають грецьким словом «некрополь» – буквально «місто мертвих». Сюди приходять, аби із сумом згадати померлих рідних та близьких. Водночас історичні кладовища є місцем поклоніння прахові славетних людей. До безсмертних Геніїв приходять в гості, щоб воскресити Живе Слово, відчути натхнення для власної творчості, для нових звершень в ім’я України.
Почали вшанування українських літераторів із могили славетної української поетеси Лесі Українки (Лариси Косач-Квітки), похованої у 1913 році у старій частині Байкового кладовища; поряд з нею покояться її мати – письменниця і громадська діячка Олена Пчілка (Ольга Драгоманова-Косач), батько (Петро Косач) та брат Михайло. Українські філологи квітами та декламацією лірики вшанували улюблену поетесу. Секретам творчого успіху, оригінальності «неоромантизму» Лесі Українки була присвячена наукова дискусія.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.**
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
На новій православній частині кладовища ще в дореволюційні роки були поховані, зокрема, історик і громадський діяч Володимир Антонович, класик української музики Микола Лисенко, автор слів національного духовного гімну «Молитва за Україну» Олександр Кониський, перший біограф Тараса Шевченка Михайло Чалий, українські літератори й мовознавці Борис Грінченко та Павло Житецький, письменник і діяч театру Михайло Старицький…
За часів Громадянської війни на Новому Байковому кладовищі був похований видатний письменник-гуморист, етнограф, мовознавець Іван Нечуй-Левицький. Гумористично-сатиричний хист автора «Кайдашевої сім’ї» пошанувала солістка студентського літературного театру «Глорія» Марія Кавун, яка майстерно перевтілилась у знамениту художню героїню Палажку.
Біля головної алеї поховані перша народна артистка України славетна Марія Заньковецька, її партнери по сцені українського «театру корифеїв» брати Тобілевичі – Микола Садовський та Панас Саксаганський, письменники-академіки Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Олесь Гончар, видатні актори театру ім. Івана Франка – Гнат Юра, Амвросій Бучма, Юрій Шумський, Наталія Ужвій, легендарні співачки Марія Литвиненко-Вольгемут та Оксана Петрусенко…
Пам’ять поета-патріота Володимира Сосюри студенти вшанували колективним виконанням вірша-заповіту «Любіть Україну!».
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі…
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
Оксана Іванчишин мала гарну нагоду натхненно прочитати вірш «Пісні» свого улюбленого поета Максима Рильського і як дослідниця феномену літературного таланту видатного митця, мовознавця, етнографа…і як артистка «Глорії».
Коли пісні мойого краю-
Пливуть у рiдних голосах,
Менi здається, що збираю
Цілющі трави я в лугах…
В пiснях і труд, i даль походу,
I жаль, i усмiх, і любов,
I гнiв великого народу;
І за народ пролита кров…
У кожній мові, в кожнім слові
Краси майбутнього шукай,
Де в неохмареній любові
Розквітне світу небокрай.
На Байковому кладовищі 19 листопада 1989 року перепоховано прах українських патріотів-дисидентів, жертв політичних репресій – Героя України Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого. На могилах установили однакові дубові хрести. У березні 1990-го їх підпалили. 1993 року встановили три козацькі хрести із сірого пісковику. Хвилиною мовчання падало калинове листя…Усі присутні пристрасно прочитали безсмертні Стусові рядки, в яких просвітлюється істинна філософія життя:
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
Знаково, що саме дорогою до могили Василя Стуса ми зустріли киянку, яка була надзвичайно вражена патріотичним стремлінням студентів-філологів пізнавати історію України та української літератури у такий нетрадиційний спосіб. Мешканка Києва наголосила, що щиро радіє зустрічі з такою небайдужою молоддю, яка шанує та оберігає пам’ять про національних Героїв. Побажала студентській молоді невтомного бажання творити щасливе сьогодення та сердечно подякувала педагогам-філологам за святу місію виховання патріотів України, свідомих захисників національної мови та культури. У церкві Вознесіння Господнього молодь помолилася за світлі душі тих, хто покоїться на Байковому кладовищі, та попросила Божої ласки й опіки для українського народу.
Вже стало доброю традицією студентів-філологів ХНУ відвідувати Національний музей Тараса Шевченка у Києві. Цьогоріч приємно вразив відновлений фасад музею, новий атріум з відкритим арт-простором для виставкових проектів, театральних постановок, інсталяцій та ін. У Національному музеї Тараса Шевченка, провідному закладові України та світу із шевченкознавства, зберігається переважна більшість малярської спадщини Т. Г. Шевченка, що входить у золотий фонд української культури. Колекція музею формувалася протягом 150 років та зараз налічує понад 85 тисяч експонатів, з яких до основного фонду належать 34 тисячі експонатів.
Надзвичайно цікаву та пізнавальну екскурсію студентам-філологам в Національному музеї Тараса Шевченка провела Таїсія Петрівна Коваль, викладач історії української літератури, невтомний шанувальник Кобзаря. Приємно зазначити, що обізнаність нашого викладача про приватне, науково-мистецьке та політичне життя Тараса Шевченка високо оцінили і самі працівники музею.
Відчути мистецький дух Пророка України філологи змогли і у Літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка (перший музей Кобзаря, створений 1928 року), який висвітлює київський період життя Генія. Музей розміщений у будинку чиновника Івана Житницького. Тут квартирував поет з весни 1846 до свого арешту – 5 квітня 1847 року.
Фондова колекція музею складається з унікальних цінностей: меморіальних речей Т. Шевченка, його офортів, автографів, фотографій, першодруків творів поета. Представлені акварелі М. Сажина, унікальні гравюри краєвидів Києва, світлини ХІХ століття, роботи видатних художників на шевченківську тематику, твори декоративно-прикладного мистецтва.
За спогадами сучасників відтворена кімната, в якій жив Тарас Шевченко. Особливу увагу в ній привертає робочий стіл поет-художника, на якому представлені унікальні експонати: ручка, перо, чорнильниця, кавник, баклажка Т. Шевченка, люлька, подарована поету М. Костомаровим. Разом із Михайлом Сажиним Тарас Шевченко малював київські краєвиди, сподіваючись видати альбом, присвячений Києву. «Пішов він (Шевченко) якось раненько малювати руїни Золотих воріт і сказав, що повернеться ввечері. Золоті ворота були недалеко від нашого помешкання, – згадував Афанасьєв-Чужбинський. – Часто замість світського салону ми вирушали до Дніпра, сідали на кручі і споглядали чудову панораму, співали пісні чи думали кожен свою думу». Напевне, з тих дум народилися й дві відомі балади Тараса Шевченка, написані у цьому ж будинку на Козиноболотському провулку влітку 1846 року, – «Русалка» та «Лілея». У музеї зберігаються факсиміле рукопису балад. Свої відгуки про відвідування унікального будинку-музею, де витає творчий дух Кобзаря, ми залишили у Книзі вражень.
Передзвін древньої Софії благословив нас, хмельницьких екскурсантів, у щасливу дорогу додому… Ми подякували рідному Києву за гостинність і виконали разом з нашим співочим водієм автобуса Максимом Блажуком офіційний (з 13 листопада 2014 року) гімн Києва – знамениту пісню на слова відомого поета-пісняра Дмитра Луценка і композитора Ігоря Шамо.
Грає море зелене, тихий день догора,
Дорогими для мене стали схили Дніпра,
Де колишуться віти закоханих мрій…
Як тебе не любити, Києве мій!
Вечорів оксамити, мов щастя прибій…
Як тебе не любити, Києве мій!
В очі дивляться канни, серце в них переллю,
Хай розкажуть коханій, як я вірно люблю.
Буду мріяти й жити на крилах надій…
Як тебе не любити, Києве мій!
Спить натомлене місто мирним, лагідним сном,
Ген вогні, як намисто, розцвіли над Дніпром,
Вечорів оксамити, мов щастя прибій…
Як тебе не любити, Києве мій!
Вечорів оксамити, мов щастя прибій…
Як тебе не любити, Києве мій!
Цікаво, що під час святкування Дня Києва 30 травня 2015 року на Софіївській площі близько 3 тисяч учасників разом взяли участь у встановленні всеукраїнського рекорду із наймасовішого виконання гімну «Як тебе не любити, Києве мій». Звичайно, ми не побили рекорд (потрібно їхати до столиці усій громаді Хмельницького національного університету!!!!). Проте сподіваємось, що в атмосфері святого Києва витатиме і наша енергія, сповнена щирою любов’ю до України! Усвідомлюємо і своє професійне покликання: кому, як не українським філологам, у першу чергу, формувати нову літературну та мовну політику незламної та величної Нації?…
Марія Гавриш, доцент кафедри української філології
Ольга Ставінога, Ліана Мільчановська –
фотокореспонденти, студенти групи ФУМ-13-1