Тронько Петро Тимофійович

Тронько Петро Тимофійович (12.07.1915, с. Заброди Богодухівського району Харківської області) – фахівець з проблем історичного краєзнавства та історико-культурної спадщини України, засновник сучасної школи істориків-краєзнавців, дослідник історії України періоду Великої Вітчизняної війни. Державний і громадський діяч Академії НАН України (1978), заслужений діяч науки і техніки України (1990), перший віце-президент Всеукраїнської академії історичних наук (1999).

Почесний доктор Хмельницького національного університету.

Біографія

Автор понад 600 наукових, публіцистичних та інших праць, у тому числі понад 20 монографій. Під його керівництвом було створено працю «Історія міст та сіл УРСР» у 26-ти томах. Перший том видання присвячений Харківській області, саме він отримав відзнаку на всесвітній виставці «ЕКСПО—67» у Канаді.

У 1967–1988 роках очолював правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Директор Інституту української книги, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара (з 1996 року), голова правління Всеукраїнської спілки краєзнавців (з 1990 року), віце-президент Асоціації історичних міст України, очолював Харківське земляцтво в м. Києві. Голова Наглядової ради Харківського університету (з 2003 року).

Звання

Почесний професор Дніпропетровської гірничої національної академії, почесний доктор Дніпропетровського державного університету, Полтавського і Кіровоградського педагогічних інститутів, загалом 12 вищих навчальних закладів України. Герой України (2000 рік). Почесний громадянин Харкова, а також Богодухова, Лебедина, Кам’янець-Подільського, Канева, Києва, Переяслав-Хмельницького. Заслужений діяч науки і техніки України (1990 рік).

Нагороди Лауреат премії ЦК ЛКСМ України з науки та техніки імені М. Островського. Нагороджений орденами Дружби народів (1975 рік), Вітчизняної війни I ступеня (1985 рік), «За заслуги» ІІІ ступеня (1995 рік), Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1997 рік) та ІІ ступеня (1999 рік), князя Ярослава Мудрого (2005 рік), Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1975, 1981 рік) та Кабінету міністрів України (2000 рік).