24 травня – День Рівноапостольних Кирила та Мефодія, засновників слов’янської писемності. До цієї дати в Україні проводяться різноманітні культурно-мистецькі акції. Вшановуємо це свято й у Хмельницькому національному університеті.
Мова й писемність – це фактори, що творять культуру народу. Без мови немає і самого народу. «Як золотоносна ріка, мова переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі», – сказав про нерозривність мови й народу Дмитро Павличко. Тому таким знаковим став День слов’янської писемності і культури для всіх центральноєвропейських країн. Україна, незалежна держава, що розбудовує своє національне сьогодення та майбутнє, надає цьому святу особливого значення. Це нагода для всіх нас ще раз прославити рідну українську мову, національну культуру, згадати кращі зразки українського письменства, возвеличити національних героїв – борців за незалежність і свободу.
Фундаментом для всіх слов’янських літератур стала азбука, створена солунськими братами Кирилом та Мефодієм. Вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель та довели сучасникам і прийдешнім поколінням, що лише невтомна праця на благо держави дає щедрі плоди, здатні тисячоліттями служити людям. Говорячи про українську мову як зразок краси й досконалості на урочистостях різних рівнів, промовці неодмінно наголошують і на першочергових завданнях, що стоять сьогодні перед нашим народом: на зростанні величі та добробуту незалежної України, її соборності та єдності. В їх промовах звучать слова пошани й гордості за борців минулих часів та сьогоднішніх захисників. Ми тепер, як ніколи, повертаємося обличчям до джерел нашої духовності, до одвічних цінностей. Шукаючи опору в слові, нащадки братів-мислителів Кирила та Мефодія заповіли шанувати мову, її літературні та мистецькі скарби – чинники, що нас об’єднують.
Усне, писемне та друковане слово запалює в серцях людей світлі й щедрі почуття, допомагає кожному з нас доторкнутися до глибин мудрості та здобувати ґрунтовні знання для майбутнього фаху. Тому так полум’яно звучали студентські ораторські промови у групі ФУМ-14-1 на практичному занятті з теми «Мистецтво риторики в античному світі», присвяченому Дню слов’янської писемності і культури.
Античні мудреці казали: «Говори – і я тебе побачу». У промовах, що звучали з вуст студентів, ми побачили патріотів української держави, які будуть розбудовувати її майбутнє, шанувальників українського слова, захисників рідної природи. «Хочемо належати народу України, хочемо наповнитися красою народної величі, засвітитися гранями його таланту», – такий лейтмотив студентських промов. І головне в цих щирих словах – відповідальність кожного вже сьогодні: «Якою бачить Україну світ, залежить від самих українців, тобто й від нас».
Гармата Ірина у своїй промові «Майбутнє української нації» пропонує прислухатися через десятиліття до слів Олени Теліги: «Хай кожний не підтинає собі добровільно крила, а старається розгорнути їх якнайширше». Ставлячи перед слухачами риторичне питання: «Яким я бачу майбутнє свого народу?», студентка урочисто проголошує: «Україна – сильна, єдина держава, у якій живе щасливий народ. Зникнуть такі поняття, як корупція і насильство, усі люди будуть дотримуватися законів і правил. Це буде висококультурна нація, що породить безліч талантів, великих умів, які трудитимуться для її добробуту. Я впевнена, – наголошує промовець, – що наше майбутнє залежить тільки від нас, молодого покоління, по-справжньому розумних, добрих, вольових людей, гідних писати історію завтрашнього дня».
Виступ з теми «На смерть героя» Чернеги Ганни присвячений мужності й героїзму бійців АТО. Студентка пропонує замислитися над історичними аналогами і цитує слова Ернста фон Крауза з кіноповісті Олександра Довженка «Україна в вогні»: «Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки. Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди тремчу від жаху». Молодий оратор стверджує, що українську націю не можна ні перемогти, ні підкорити, ні винищити, почуття патріотизму закладене глибоко в наших генах, воно передається з материнським молоком.
Промови на тему захисту довкілля Стадника Андрія та Лілії Ткачук пронизує турбота про красу рідної землі, про людину, яка є часткою природи. «Знищуючи природу, людина, не усвідомлюючи, знищує себе», – тривожиться Л. Ткачук. А. Стадник дивиться на сьогодення з точки зору безрадісного майбутнього, яке, Боже борони, може наступити, коли ми будемо бездумно ставитися до рослинного і тваринного світу та завдавати шкоди природі. Оратор закликає присутніх берегти природу «заради загального блага та заради того, щоб зелень дерев і барвистість квітів не стали для наших нащадків казкою з незапам’ятних часів».
Удосконалюючи навики ораторського мистецтва, студенти, сповнені ідеями патріотизму, добра, відповідальності перед майбутнім, порушували важливі питання розбудови держави, української мови, загальної культури людини-громадянина. Незмінною рисою промов античних ораторів Горгія, Демосфена, Лісія, Ісократа був незламний оптимізм, глибока віра в сили народу. Студенти якнайкраще продемонстрували уроки майстрів античної промови на практичному занятті.
Папушина В. А.,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології