ВІТАЛІЙ ПАВЛЮК
Павлюк Віталій Васильович народився 14 серпня 1997 року в селищі Турбів, Липовецького району, Вінницької області.
Після закінчення 8 класів Турбівської загальноосвітньої школи навчався у Калинівському технологічного технікуму, а з 2017 по 2020 роки – у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Галузеве машинобудування» факультету інженерної механіки (нині факультет інженерії, транспорту та архітектури).
Віталія Павлюка призвали на військову службу для захисту незалежності та територіальної недоторканності України 29 червня 2023 року.
22 грудня 2023 року перестало битися серце командира механізованого взводу, молодшого лейтенанта Віталія Павлюка у військовому госпіталі м. Дніпро, внаслідок отриманих поранень під час виконання бойового завдання.
Він своєю мужністю наближав Перемогу, але, на жаль, молоде життя обірвалось у 26 років…
У Віталія залишилися батьки.
«Світлий спомин про нашого земляка, славного Захисника України назавжди залишиться в наших серцях. Висловлюємо слова співчуття та підтримки рідним, друзям, побратимам загиблого Воїна», – йдеться у повідомленні Турбівської громади.
Поховали Павлюка Віталія Васильовича на кладовищі смт. Турбів, Вінницької області.
АНДРІЙ ЦИПРУК
Андрій Юрійович Ципрук народився 16 грудня 1991 року у місті Рівному.
Після закінчення Рівненської загальноосвітньої школи в 2012 році Андрій вступив до Хмельницького національного університету, де начався на спеціальності «Обладнання легкої промисловості та побутового обслуговування» факультету інженерії, транспорту та архітектури.
Отримавши кваліфікацію інженера-механіка в 2015 році, знайшов себе в іншій сфері: Андрій Юрійович працював менеджером на підприємстві, яке пов’язане з виготовленням та продаванням залізо-бетонних конструкцій.
Коли отримав повістку — відразу став на облік у Центрі комплектування та соціальної підтримки в м. Рівне, пройшов усі комісії.
У січні 2023 року Андрія Ципрука призвали на службу у ЗСУ. Пройшовши перше навчання військовій справі – отримав звання матроса і техніка повітряно-десантної служби. Пізніше навчався військовій справі у Великій Британії, а коли повернувся — захищав територіальну цілісність України у найгарячіших напрямках фронту.
«Він пішов служити заради нас із донечками, заради нашої безпеки. Він взагалі заради інших був готовий на все, міг віддати останнє, допомагав, як би самому складно не було. Надзвичайно добрий, щирий, ми навіть жодного разу із ним не посварилися…» – згадує дружина Катерина.
12 червня 2023 року під час бойового зіткнення з силами противника в районі населеного пункту Шахтарське, Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу Андрій Ципрук загинув.
Йому назавжди буде 31 рік…
У Андрія залишилась дружина і дві донечки-двійнята.
Прощання із Героєм відбулося 17 червня 2023 року на майдані Незалежності міста Рівне.
Поховали Андрія Юрійовича Ципрука на кладовищі “Нове” міста Рівне.
ВІТАЛІЙ БОНДАРЕНКО
Народився Бондаренко Віталій Валерійович 21 вересня 1989 року в місті Калинівка Вінницької області.
Після закінчення 8 класів Калинівської загальноосвітньої школи № 1 вступив
до Калинівського технологічного технікуму та отримав кваліфікацію технік- механік.
З 2008 по 2011 роки навчався у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Обладнання легкої промисловості і побутового обслуговування» факультету інженерної механіки (нині факультет інженерії, транспорту та архітектури).
На початку повномасштабного вторгнення РФ до України Бондаренко Віталій пішов добровольцем у лави територіальної оборони, а з червня 2022 року він захищав територіальну цілісність і недоторканість нашої держави в Збройних силах України.
16 грудня 2022 року під час танкового обстрілу у бою під Бахмутом на Донеччині Віталій Бондаренко загинув.
Мешканці Калинівської громади Вінниччини попрощались із загиблим захисником Віталієм Бондаренком.
Віталію назавжди буде 33 роки…
Батьки втратили єдиного сина.
Поховали Бондаренка Віталія Валерійовича на кладовищі міста Калинівка.
ОЛЕКСІЙ ШЕРДЮКОВ
Народився Шердюков Олексій Львович 1 червня 1982 року в місті Хмельницький. Навчався в Хмельницькій загальноосвітній школі № 4.
З 1999 по 2004 рік навчався у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Інструментальне виробництво» факультету інженерної механіки, нині факультет інженерії, транспорту і архітектури.
З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну, в березні 2022 року Олексій Львович пішов добровольцем до лав Збройних сил України.
Разом із побратимами захищав державний суверенітет і територіальну цілісність України в гарячих точках Харківщини, Луганщини, Донеччини.
Під час виконання бойового завдання 2 квітня 2023 року отримав поранення у районі ведення бойових дій біля населеного пункту Новобахмутівка Донецької області. 3 травня 2023 року помер у київському госпіталі від отриманих поранень, які були не сумісні з життям.
Олексію назавжди буде 40 років…
8 травня 2023 року хмельничани попрощалися з Героєм російсько-української війни Олексієм Шердюковим.
Поховали Шердюкова Олексія Львовича на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове м. Хмельницького.
Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової тридцять третьої сесії Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.
ОЛЕКСАНДР ЖЕЛІНСЬКИЙ
Желінський Олександр Анатолійович народився 16 лютого 1984 року в місті Хмельницькому.
У 2001 році закінчив загальноосвітню школу № 15.
З 2001 по 2007 роки навчався у Хмельницькому національному університеті на гуманітарно-педагогічному факультету за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Трудове навчання».
Олександр Желінський – позивний «Турок» – пішов на фронт добровольцем. Він захищав Україну в лавах 3-ї окремої штурмової бригади полку «Азов» з вересня 2022 по травень 2023 року…
8 травня 2023 року Олександр Желінський загинув під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку фронту Донецької області.
15 травня 2023 року хмельничани провели в останній шлях учасника російсько-української війни Олександра Желінського.
Класна керівниця старшого сина Антоніна Григоревська розповідає, що вже коли батько був на фронті, його син писав у шкільному творі: «Мій батько — мужній, сильний, відважний. Саме сьогодні, саме зараз він захищає кордони нашої держави. Саме сьогодні й не тільки сьогодні мені його не вистачає. І на жаль, я ще не скоро поїду зі своїм батьком на рибалку».
Тепер Олександрові Желінському назавжди 39… У Олександра залишилися дружина і двоє синів.
Поховали Желінського Олександра Анатолійовича на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової тридцять третьої сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.
АНДРІЙ ОСАДЧУК
Осадчук Андрій Васильович народився 19 вересня 1986 року в селі Михайлівка, Хмельницького району.
Навчався у Михайлівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році.
З 2004 по 2009 роки навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті інженерної механіки (нині факультет інженерії, транспорту і архітектури) за спеціальністю Технологія машинобудування.
У 2009 році почав працювати у Територіальній державній інспекції праці у Хмельницькій області на посаді головного державного інженера праці.
З 2010 року навчався у Національному університеті «Одеська юридична академія» на факультеті державного управління та міжнародно-правових відносин.
Маючи дві вищі освіти, працюючи в одній з державних установ, Андрій Васильович дуже любив працювати з деревом. Тому у 2017 році започаткував власну справу з виготовлення меблів.
Вже 26 лютого 2022 року, після повномасштабного вторгнення РФ на територію України, Осадчук Андрій Васильович добровільно відправився захищати країну.
Солдат Осадчук Андрій воював в лавах 63-ої окремої механізованої бригади Збройних сил України.
Загинув Осадчук Андрій Васильович 27 грудня 2022 року поблизу міста Бахмута Донецької області при виконанні бойового завдання.
5 січня 2023 року хмельничани попрощалися із військовим, захисником, який віддав життя за майбутнє України – Андрієм Осадчуком.
Тепер йому назавжди 38…
У Андрія залишилась дружина, донька і син.
Поховали Осадчука Андрія Васильовича на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової тридцять третьої сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.
АРТЕМ СЛІСАРЧУК
Артем Олександрович Слісарчук народився 2 квітня 1990 року, в місті Шепетівка, Хмельницької області, в сім’ї військовослужбовця.
У 1996 вступив до 1-го класу Шепетівського навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія”.
З 2005 року навчався у Рівненському економіко-гуманітарному та інженерному коледжі, здобув кваліфікацію техніка-програміста.
У червні 2012 закінчив Хмельницький національний університет, факультет інформаційних технологій, за спеціальністю «Програмне забезпечення систем».
Від січня 2013 Артем Слісарчук на військовій службі за контрактом, а з березня 2014 брав участь в Антитерористичній операції на Сході України.
Згодом воїн вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Був на посаді начальника зенітної ракетної батареї Шепетівського зенітного ракетного полку Повітряного командування “Захід” Повітряних Сил Збройних сил України. Уже з перших ротацій у зону проведення АТО Артем Слісарчук став зразковим офіцером, старшим лейтенантом ЗСУ.
Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну разом із побратимами виконував бойове завдання на Харківщині.
24 березня 2022 року Артем Олександрович загинув під м. Ізюмом, що на Харківщині.
Йому назавжди буде 31 рік…
У Артема залишились мати і сестра…
26 квітня 2022 року Артема Слісарчука поховали на Алеї Слави у м. Шепетівці.
Указом Президента України від 2 квітня 2022 року № 201/2022 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшому лейтенанту Збройних сил України Артему Олександровичу Слісарчуку присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена«Золота Зірка» (посмертно).
НАЗАР МАКАРЕНКО
Народився Макаренко Назар Олегович 21 березня 1997 року у місті Хмельницькому.
Навчався та закінчив Хмельницьку загальноосвітню школу №6.
З 2014 по 2018 роки Назар навчався у Хмельницькому національному університеті на спеціальності «Здоров’я людини» факультету здоров’я людини, психології, фізичної культури і спорту.
Після завершення навчання працював інструктором у спортивно- культурному центрі «Плоскирів», керував секцією тайського боксу.
Юнак відслужив строкову військову службу.
Після вторгнення РФ в Україну пішов захищати країну разом зі своїм батьком Олегом Анатолійовичем, який був у лавах захисників ще з 2014 року. Батько й син Макаренки разом пішли до територіальної оборони, разом поїхали на схід нашої держави відстоювати незалежність і територіальну цілісність України.
Загинув Макаренко Назар, захищаючи Україну від російських загарбників, 25травня 2022 року.
Назару Макаренку було 25 років…
29 травня 2022 року з Макаренком Назаром Олеговичем попрощались у м. Хмельницькому…
Поховали Макаренко Назара Олеговича на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове, м. Хмельницького.
Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової 19-ї сесії Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року «За мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою» (посмертно).
ІВАН ПАВЛИШИН
Народився Павлишин Іван Іванович 16 травня 1994 року у Городоцькій міській об’єднаній територіальній громаді Львівського району Львівської області.
Навчався у Заверещицькому НВК “Берегиня”, закінчив Львівський професійний ліцей залізничного транспорту.
З 2016 по 2021 роки навчався у Хмельницькому національному університеті на спеціальності «Економіка підприємства» факультету економіки і управління.
Для Івана служіння Україні було свідомим вибором і покликанням. У лавах Збройних сил України Іван Іванович Павлишин з 2013 року. Служив у 24 окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. З жовтня 2019-го – старший сержант НТБ 24-ї бригади імені Короля Данила, пізніше – у розвідувальному підрозділі. Учасник звільнення Ямполя, Закотного, Лисичанська, а також боїв за Луганщину.
Повномасштабне вторгнення окупаційних військ РФ Іван Павлишин зустрів на Сході України. Відстоюючи Попасну, зазнав поранення в око, та після лікування та втрати ока знову повернувся до лав Збройних сил України і продовжив боронити Батьківщину на найгарячіших напрямках Херсонської, Луганської та Донецької областей. Його девіз: «В БУДЬ-ЯКИЙ ЧАС, В БУДЬ-ЯКОМУ МІСЦІ, БУДЬ-ЯКЕ ЗАВДАННЯ!!!».
Загинув Павлишин Іван Іванович 20 грудня 2022 року на околицях м. Бахмут при виконанні бойового завдання.
грудня 2022 року прощалися з Героєм у Городку, що на Львівщині.
Звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (29 вересня 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння У.2022) – За особисту мужність і самовіддані дії. виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Орден «За мужність» II ступеня (10.10.2019) – За особисту мужність і самовідданість, виявлені під час бойових дій. високий професіоналізм та зразкове виконання службових обов’язків.
Орден «За мужність» III ступеня (27.06.2015) – За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Орден «Народний Герой України» ( Наказ N” 5 від 15 липня 2015 року).
БОГДАН ГАЛАЧИНСЬКИЙ
Народився Богдан Русланович Галачинський 18 квітня 2000 року у смт.
Дунаївці, Хмельницької області.
Закінчив загальноосвітню школу у смт. Дунаївці у 2017 році.
З 2017 по 2020 навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті економіки та управління за спеціальністю «Економіка».
22-річний Богдан Галачинський (позивний «Кіпіш») добровольцем пішов захищати незалежність і територіальну цілісність України. Воював на східних кордонах .
У районі села Богоявленки, Волноваського району, Донецької області, відбиваючи штурм окупантів, боєць Богдан Галачинський отримав важкі осколкові поранення в області голови. Його доставили до реанімаційного відділення шпиталю у м. Дніпрі. 11 вересня 2022 року помер від поранення, не сумісного з життям.
«Молодий, справжній патріот своєї рідної землі, який, не вагаючись ні хвилини, став на її захист. Він був мужнім, відповідальним, чемним, доброзичливим юнаком. Про нього можна говорити лише добрі слова», — так пишуть про захисника на сторінці Новодунаєвецької територіальної громади.
У Богдана залишилися батьки та брат…
Поховали Богдана Галачинського на Алеї Слави кладовища смт. Дунаївці .
Указом Президента України від 21 березня 2023 року за № 170/2023, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни (посмертно).Вулиця Богдана Галичинського у смт. Дунаївці названа на честь Героя-земляка 68-мої окремої єгерської бригади спеціального призначення Інженерної технічної роти ім. Олекси Довбуша.
ВЛАДИСЛАВ РОМАНЮК
Народився Владислав Романюк 12 вересня 1995 року в с. Граддя, Маневицького району, Рівненської області, у сім’ї військових.
У 2012 році закінчив загальноосвітню школу у с. Вербка, Маневицького району .
Навчався у медичному коледжі “Монада” (Луцька філія), де отримав диплом за спеціальністю «Зубний технік-протезист».
У 2019 році закінчив Хмельницький національний університет і здобув професійну кваліфікацію – магістр з екології, еколог, викладач вищого навчального закладу,
Паралельно навчався на військовій кафедрі Хмельницької національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького, яку закінчив у 2018 році, після чого Владиславові присвоєно звання молодшого лейтенанта сухопутних військ.
Після закінчення навчання юнак повернувся до Ковеля, працював за фахом у стоматології.
15 березня 2022 року Владислав призваний на військову службу під час загальної мобілізації. Був командиром 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини А4350.
Воїн отримав контузію і поранення, виконуючи бойові завдання при звільненні Херсона. Після реабілітації у госпіталі повернувся на фронт, воював під Бахмутом.
Командир аеромобільного взводу, лейтенант Владислав Романюк загинув 15 грудня 2022 року внаслідок ворожого обстрілу зі стрілецької зброї, рятуючи життя 19-річному побратиму, під час бойових дій в районі селища Озерянівка Горлівського району Донецької області.
Герою назавжди буде 27…
Похований Романюк Владислав на Алеї Героїв Ковельського міського кладовища.
Указом Президента України від 11 травня 2023 року №272/202 За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку лейтенант Романюк Владислав Олександрович (посмертно) нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
ВІТАЛІЙ ПОЛІЩУК
Народився Віталій Поліщук 31 січня 1990 року в місті Хмельницькому. Навчався у Хмельницькій загальноосвітній школі №12.
З 2008 по 2011 роки навчався у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Комп’ютерні науки» факультету інформаційних технологій.
Віталій Поліщук – відомий у місті громадський активіст та лідер велоруху. Він був радником Хмельницького міського голови з питань розвитку велосипедної інфраструктури, а також головою правління ГО «Критична Маса Хмельницький». Юнак доклав чимало зусиль для того, аби у Хмельницькому будували велосипедні доріжки, та своїм прикладом мотивував багатьох займатися велоспортом.
Віталій був патріотом та за покликом серця, добровольцем пішов захищати батьківщину від ворогів.
У перший же день повномасштабної російсько-української війни доєднався до лав територіальної оборони. Служив у складі 106 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Загинув Віталій Поліщук 9 травня 2022 року під час артилерійського обстрілу на Донеччині.
У пам’ять про Віталія у Хмельницькому провели велопробіг до Дня Героїв, на якому збирали кошти на тепловізор для його підрозділу. Герою присвятили і веломарафон, зібрані кошти передали на придбання автомобілів для ЗСУ.
Тепер йому назавжди 32 роки…
У Віталія Поліщука залишилися мама, бабуся та дружина.
В останню путь його супроводжувала велосипедна колона, до якої долучилися ті, хто знали Героя. Віталія Поліщука поховали на Алеї Слави, що в мікрорайоні Ракове м. Хмельницького.
Звання Почесного громадянина міста Хмельницького присвоєно рішенням позачергової 19-ї сесії Хмельницької міської ради від 23 вересня 2922 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.
ДМИТРО ЗАКЛЕВСЬКИЙ
Народився Дмитро Анатолійович Заклевський 7 листопада 1981 року в м. Хмельницькому.
У 1999 році закінчив загальноосвітню школу-ліцей № 3 м. Хмельницького із золотою медаллю.
З 1999 по 2004 рік навчався у Хмельницькому національному університеті на спеціальності «Технічна електрохімія». Пізніше отримав другу вищу освіту та отримав кваліфікацію Магістр психології.
Юнак багато мандрував, грав у футбол, цікавився сучасними технологіями, наполегливо вчив англійську.
У 2005 році Юрій переїхав до Києва. Працював у телеком-галузі — компаніях Датагруп, GigaCloud та ІТ-інтегратор, обіймав посаду заступника директора. Жив з родиною у Броварах.
Захищати Україну пішов із перших годин повномасштабного вторгнення РФ в Україну за покликом серця. Вступив до територіальної оборони, взявши на війну власний автомобіль.
У війську був старшим лейтенантом, поєднуючи службу з роботою психолога у військовому підрозділі. «Бути кращим» — це кредо життя Дмитра.
Згодом підрозділ перевели під кордон із республікою Білорусь. Дмитро був командиром взводу.
Помер Дмитро Заклевський від важких поранень не сумісних з життям 12 січня 2023 року.
20 січня у Хмельницькому в останню дорогу провели старшого лейтенанта Дмитра Анатолійовича Заклевського.
Йому навічно 41 рік…
У Дмитра залишилась дружина і донька…
Похований Дмитро Анатолійович Заклевський на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове м. Хмельницького.
Дмитро Анатолійович Заклевський отримав нагороду «За заслуги перед Збройними Силами України».
ОЛЕГ КІСІЛЬОВСЬКИЙ
Олег Олексійович Кісільовський народився 30 липня 1975 року у селищі Городок, що на Хмельниччині.
Закінчив Городоцьку загальноосвітню школу №1 у 1992 році.
З 1992 по 1997 рік Олег навчався у Хмельницькому інституті побутового обслуговування (нині Хмельницький національний університет) на факультеті технологій та дизайну за спеціальністю «Технологія і конструювання виробів зі шкіри»
Працював Олег Олексійович у приватному АТ «Логістичному центрі Калинівка».
Як відмічають його друзі, Олег був дуже творчою і талановитою людиною. Він писав тексти пісень та складав музику до них, багато малював, був чудовим другом, сином, чоловіком і батьком, безмежно любив свою сім’ю, і за їхнє життя під мирним небом віддав власне.
Олег Кісільовський мобілізований у листопаді 2022 року. Він був старшим стрільцем стрілецького відділення, що утримувало загарбників на сході України.
1 лютого 2023 року бойова позиція в районі населеного пункту Червонопопівка, що на Луганщині, була атакована ворогом. Супротивник застосовував артилерію, міномети та стрілецьку зброю. При відбитті наступу рашистів городоччанин Олег Кісільовський отримав поранення, яке, на жаль, було несумісним з життям, і серце відважного воїна перестало битися…
11 лютого 2023 року у селищі Городок попрощалися з Олегом Олексійовичем Кісільовським.
Йому назавжди 48 років…
У Олега залишились дружина і двоє дітей…
Похоронили воїна Олега Кісільовського на кладовищі у смт. Городок, біля його батька.
ОЛЕКСАНДР КОРОТУН
Народився Коротун Олександр Васильович 13 липня 1987 року в м. Деражня, Хмельницької області.
У 1994 закінчив 8 класів Деражнянської загальноосвітньої школи №3.
Далі Олександр навчався у спеціалізованій дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву з футболу «Карпати», пізніше – у професійному коледжі спорту на відділенні футболу у місті Львові.
У 2021 році юнак вступив до магістратури за напрямком «Фізична культура та спорт» Хмельницького національного університету.
Олександр професійно займався спортом. Грав у футбол. Цій справі присвятив багато років. Розпочинав свою кар’єру у складі місцевого «Олімпа», а потім встиг пограти й за «Феміду», «Патріот», «Vігор», «Helpix» та «М’ясний маркет». Його останнім місцем роботи було спортивний клуб «Поділля» у м. Хмельницькому, де Олександр тренував дітей.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 Олександр добровільно вирушив воювати проти окупантів. Був розвідником.
Востаннє на зв’язок із рідними воїн виходив 25 грудня 2022 року. Відомо, що тоді він був у місті Соледар, Бахмутського району на Донеччині.
Воїн понад два місяці вважався зниклим безвісти. Знайшли тіло Героя у Соледарі та повернули додому під час обміну.
Коротун Олександр Васильович загинув на Донеччині 25 грудня 2022 року. В Олександра залишилися дружина і син…
15 березня 2023 року віддали останню шану воїну на центральній футбольній арені м. Хмельницького.
Поховали Олександра Васильовича Коротуна на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове, м. Хмельницького.
ДМИТРО КРАМАР
Народився Крамар Дмитро Валерійович 15 червня 1999 року у місті Хмельницькому.
У 2017 році закінчив загальноосвітню школу і у 2018 році вступив до Хмельницького вищого професійного училища № 25 й після навчання став на захист України.
У 2020 році Дмитро вступив до Хмельницького національного університету на спеціальність «Професійна освіта (транспорт)» гуманітарно-педагогічного факультету.
«Крамар Дмитро один із ідейних та хоробрих націоналістів Хмельницького, який з 2018 року «робив смерть ворогам» у лавах 8 полку ССО. Він один із засновників націоналістичної формації «Фенікс». Всі знали Дмитра як відданого, відповідального та безкомпромісного бійця, який ішов завжди до кінця. Воїн був елітним військовим, який ідеологічно знав, що він робить на війні, й розумів історичність цієї війни», – згадував побратим Віктор Бурлик.
6 травня 2023 року під час стрілецького бою Дмитро Валерійович Крамар загинув у місті Бахмуті при виконанні бойового завдання.
Йому назавжди буде 23 роки…
У Дмитра залишились дружина і донька…
З жовтня 2023 року з Дмитром Крамаром попрощались у м. Хмельницькому..
«Дмитро брав участь у переході Свято-Георгіївської парафії до Православної Церкви України, будучи у відпустці 10 квітня 2022 року. Сьогодні ж численною громадою Свято- Георгіївська парафія провела Дмитра в останній земний шлях». – йдеться у повідомленні на сторінці єпархії.
Поховали Крамара Дмитра Валерійовича на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове, м.Хмельницького.
Указом Президента України від 29 вересня 2023 року № 662/2023 присвоєно звання Герой України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові (посмертно).
Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової тридцять третьої сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою (посмертно).
ВІКТОР ФЕДОРКОВ
Народився Віктор Валерійович Федорков 30 жовтня 1992 року у селі Поляни, Волочиського району на Хмельниччині.
Закінчив Полянську загальноосвітню школу у 2010 році.
З 2010 по 2015 навчався у Хмельницькому національному університеті на інженерно-механічному факультеті (нині факультет інженерії, транспорту та архітектури) за спеціальністю «Обладнання легкої промисловості та побутового обслуговування».
Після закінчення навчання в університеті Віктор Федорков працював на Волочиському машинобудівному заводі.
У лютому 2023 року Віктора Федоркова призвали на захист територіальної цілісності та недоторканності України.
Пройшовши військову підготовку, підрозділ, в якому служив Віктор Валерійович Федорков, був направлений на схід нашої держави, в район Луганської області.
30 квітня 2023 року поблизу с. Білогорівки, Луганської області, виконуючи бойове завдання, солдат Віктор Федорков загинув внаслідок артилерійського обстрілу, який завдали російські окупаційні війська.
«Він був відважним, незламним, справжнім патріотом України. Пам’ять про нього житиме вічно», — зазначили представники міської ради м. Волочиська.
У Віктора залишились батьки, дружина, син, брат та сестра…
9 травня 2023 року жителі Волочиської територіальної громади попрощались з полеглим на війні земляком Віктором Федорковим.
Поховали Віктора Валерійовича Федоркова на кладовищі смт. Волочиськ.
ЮРІЙ МАЄВСЬКИЙ
Народився Юрій Олександрович Маєвський 3 червня 1986 року у м.
Хмельницькому. Закінчив загальноосвітню школу № 18 міста Хмельницького.
З 2003 по 2009 навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті технологій і дизайну за спеціальністю «Хімічна технологія та опоряджувальне виробництво». Отримав другу вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит».
З 2008 року працював на посаді спеціаліста в ПП“Екотест”. Займався розробкою і впровадженням ПЛЛАС та декларуванням об’єктів підвищеної небезпеки. Згодом з 22 лютого 2019 р. працював начальником очисних споруд на ТОВ «Протеїн Інвест».
З початком повномасштабного вторгнення РФ Юрій пішов добровольцем на фронт. До серпня 2022 року проходив службу в лавах добровольчого формування «Авангард», опісля оформився до Збройних сил України. Служив у 53-й окремій механізованій бригаді ім. князя Володимира Мономаха.
Загинув Юрій Олександрович Маєвський 17 березня 2023 р. поблизу с. Водяне, Покровського району, Донецької обл. в боях з російськими окупантами, рятуючи пораненого побратима.
23 березня 2023 року з Героєм попрощалися у м. Хмельницькому. У Юрія Маєвського залишилися дружина та син…
Поховали Юрія Олександровича Маєвського на Алеї Слави, що в мікрорайоні Ракове м. Хмельницького.
Відзначений Юрій Маєвський Залізним Пластовим Хрестом (рішенням ГПБ від 17 березня 2023 року).
ІННА НЯВКЕВИЧ
Народилася Інна Нявкевич 15 серпня 2003 року в селищі Летичів, що на Хмельниччині.
Закінчила Летичівську загальноосвітню школу.
Інна змалечку росла цілеспрямованою і наполегливою, гарно навчалася. У шкільні роки займалась спортом, отримувала дипломи за свої здобутки. Мріяла про кохання, майбутню сім’ю, щасливе материнство.
«Ще у школі Інна вирішила, що стане військовою, з гордістю носитиме офіцерські погони»,–згадує батько Віталій Нявкевич.
У 2022 році Інна вступила до Хмельницького національного університету на спеціальність «Середня освіта. Фізична культура» факультету здоров’я, психології, фізичної культури і спорту.
Коли Інні виповнилось 18 років, дівчина без вагань підписала контракт зі Збройними силами України, служила молодшим сержантом, зокрема інструкторкою з фізичної підготовки, чудово володіла зброєю, остання її посада — оператор штабу. Мала позивний “Солдат Джейн”.
Повномасштабне вторгнення РФ в Україну застало Інну Нявкевич під Волновахою. Далі були: Авдіївка, Бахмут, Херсонщина, Миколаїв…
15 серпня 2023 року дівчині виповнилося 20 років.
17 серпня 2023 року в районі населеного пункту Покровськ, Донецької області, виконуючи бойове завдання, загинула молодший сержант Збройних сил України за контрактом Інна Віталіївна Нявкевич.
Прощання з Інною Нявкевич відбулося 21 серпня 2023 року на Летичівщині. Похована Нявкевич Інна Віталіївна на кладовищі селища Летичів.
ІВАН БЕРИНДА
Народився Беринда Іван Олександрович 7 липня 2000 року в місті Хмельницькому.
Майбутній військовий навчався у Хмельницькому ліцеї №4 імені Павла Жука Хмельницької міської ради.
Після закінчення ліцею Іван з 2017 по 2022 роки навчався у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Економічна кібернетика» факультету економіки і управління. Одночасно з навчанням в університеті отримав військове звання молодшого лейтенанта за програмою підготовки офіцерів запасу військової кафедри Хмельницької Національної академії прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького.
Під час навчання почав працювати в сфері 3-Д моделюванням житлових будинків, отримував підвищення по роботі, допомагав новачкам.
Отримавши повістку 12 березня 2022 року, Іван, без вагань, пішов на захист незалежності України. Він сказав: “Мамо, я давав присягу, клятву народу, і я іду».
Іван Беринда воював на Донеччині у складі 56-ої окремої мотопіхотної бригади.
Воїн загинув 4 грудня 2023 під час виконання бойового завдання.
20 грудня 2023 року у місті Хмельницькому попрощались з Іваном Бериндою
«Іван був енергійний, завжди дружній в колективі, приязний. Ми працювали над візуалізацією новобудов, створюючи сучасні 3-Д моделі», — згадує однокласник і колега по роботі Володимир.
Івану назавжди буде 23 роки…
Лейтенанта Беринду Івана Олександровича поховали на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
ВІКТОР ШМИРКО
Шмирко Віктор Васильович народився 5 липня 1985 року у місті Хмельницькому. У 2003 р. закінчив навчання у спеціалізованій загальноосвітній школі № 7.
З 2003 по 2008 р. навчався у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Технологія і устаткування, відновлення та підвищення зносостійкості машин і конструкцій» інституту механіки і інформатики, здобувши кваліфікацію магістра зварювання.
З липня 2008 року працював у фізико-механічному інституті ім. Г. В. Карпенка НАН України на посаді інженера I категорії. У 2015 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю «Матеріалознавство».
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну з лютого 2022 року Шмирко Віктор Васильович добровольцем пішов до лав ЗСУ для захисту територіальної цілісності та недоторканності України.
5 січня 2024 року Віктор Шмирко загинув від ворожого ракетного обстрілу дислокації наших захисників у місті Херсоні.
Віктору Шмирку назавжди залишиться 39…
Поховали Шмирка Віктора Васильовича на кладовищі в мікрорайоні Гречани міста Хмельницького.
ПАВЛО РОЖИК
Павло Леонідович Рожик народився 15 січня 1997 року в селі Кам’янка Городоцького району на Хмельниччині.
Навчався у Кам’янській та Турчинецькій загальноосвітніх школах, що на Городоччині.
З 2014 до 2020 року навчався в Хмельницькому національному університеті на факультеті здоров’я, психології, фізичної культури і спорту за спеціальністю «Здоров’я людини». У травні 2017 року, під час академічної відпустки, був призваний на строкову військову службу, а через три місяці підписав контракт зі ЗСУ та проходив військову службу у військовій частині 3053 Національної гвардії України у м. Хмельницькому.
За тиждень до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Павло Леонідович звільнився з Національної гвардії України, а 24 лютого 2022 року добровільно приєднався до 86-го окремого батальйону 106 окремої бригади територіальної оборони міста Хмельницького.
З квітня 2022 року брав участь у бойових діях на передових позиціях Донеччини, Харківщини, Херсонщини.
Загинув старший солдат, позивний «Зять», Рожик Павло Леонідович 22 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Козачі лагері, Херсонської області, внаслідок артилерійського обстрілу.
«Він був світлою та веселою людиною, підтримував усіх, незважаючи на будь-яку складну ситуацію. Я думаю, що і зараз він там так само посміхається, не хоче, щоб ми плакали та тужили за ним, проте це буде важко», – розповідає про полеглого на війні побратима Олександр.
Йому назавжди буде 26…
У Павла Рожика залишились батьки, дружина, та два брати.
Поховали Героя на Алеї Слави кладовища в селі Олешин Хмельницької міської територіальної громади.
Рішенням Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.
ВАДИМ ЮЗЬКОВ
Народився Юзьков Вадим Олександрович 28 вересня 1984 року в місті Хмельницький.
Навчався в Хмельницькій загальноосвітній школі № 19.
З 2002 по 2008 роки навчався у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Облік і аудит» факультету економіки і управління.
Разом з навчанням в університеті закінчив військову кафедру за програмою підготовки офіцерів запасу у Національній академії державної прикор-донної служби України.
Працював у банківській сфері, де домігся високого кар’єрного зростання. Вадим завжди мав активну життєву позицію, був учасник Революції Гідності.
На другий день повномасштабної війни РФ в Україну Вадим Олександрович добровільно став на захист країни.
Проходив навчання за кордоном, служив у десантно-штурмових військах 81-ої окремої аеромобільної бригади Збройних сил України.
Загинув Юзьков Вадим 13 червня 2023 року поблизу населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області від ракетного обстрілу.
«Він нас з мамою настільки охороняв, настільки любив, що ми навіть не знали про його жодне з трьох поранень» , — розповіла сестра Олена.
«Запам’ятався Вадим найбільше тим, що він не був начальником, не був командиром. Ми були тандемом, який працював задля перемоги, задля безпеки наших хлопців», — розповів побратим загиблого із позивним «Академік».
Йому назавжди буде 38 років…
У Вадима Олександровича залишились мама і сестра.
31 липня 2023 року в Хмельницькому попрощались з лейтенантом Вадимом Юзьковим.
Юзькова Вадима Олександровича поховали на Алеї слави, що в мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової тридцять третьої сесії Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.
РОМАН РОМАНЮК
Романюк Роман Васильович народився 6 березня 1982 в місті Кам’янець- Подільський, що на Хмельниччині.
Дитячі та шкільні його роки пройшли в селі Шарівка, Ярмолинецького району, Хмельницької області.
У 1993 році після закінчення школи вступив до технікуму Подільської державної аграрно-технічної академії.
З 2001 по 2007 роки продовжив навчання у Хмельницькому національному університеті на гуманітарно-педагогічному факультеті за спеціальністю «Професійна освіта».
З 2001 року працював на різних посадах у місті Хмельницькому.
З 2019 року був фізичною особою-підприємцем у сфері фотомистецтва.
«Роман був всебічно розвиненою людиною. Полюбляв читати, захоплювався автомобілями, радіо, електротехнікою, комп’ютерами. Завжди мріяв про власну справу, пов’язану з фотографуванням, поліграфічними послугами. Останні роки фактично реалізував свою мрію», – ділиться товариш загиблого Андрій.
Романюк Роман був мобілізований до лав Збройних сил України навесні 2022 року.
Перед тим, як відправитися на фронт, Роман Романюк проходив спеціальну підготовку. Згодом потрапив на Бахмутський напрямок. Перебуваючи там, на лінії фронту, захисник чітко розумів свій обов’язок перед батьківщиною.
Загинув солдат Романюк Роман Васильович 05 липня 2023 року поблизу села Берестове, Бахмутського району, Донецької області, під час виконання бойового завдання.
18 липня 2023 року в останній шлях проводжали Романа Романюка родичі, друзі, близькі та знайомі.
У Романа залишилися сестра, дружина та двоє доньок. Йому назавжди буде 41…
Романюка Романа Васильовича поховали на Алеї слави в мікрорайоні Ракове, що в місті Хмельницькому.
Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової тридцять третьої сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.
АНДРІЙ ЧЕРНІЦЬКИЙ
Народився Андрій Леонідович Черніцький 16 березня 1984 року у селі Радісне, Чуднівського району, Житомирської області.
У 2003 році після закінчення загальноосвітньої школи вступив до Хмельницького професійного училища №8.
З 2003 по 2009 рік навчався у Хмельницькому національному університеті на факультету інженерії, транспорту та архітектури за спеціальністю «Відновлення та підвищення зносостійкості деталей і конструкцій».
Після закінчення навчання Андрій Леонідович працював на промислових підприємствах Хмельницького – ВАТ «Хмельницькзалізобетон» та ДП «Новатор», головним інженером у ЖЕК №1, займався підприємницькою діяльністю. Брав активну участь у громадському житті міста Хмельницького.
У 2014 році Андрій був активним учасником Революції Гідності, а у 2015 – добровольцем став до лав Збройних Сил України.
У 2017-2020 роках був депутатом Хмельницької міської ради 7-го скликання. 25 лютого 2022 року він долучився до 19-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ, зайнявши посаду командира стрілецького відділення. Брав участь в обороні Сумської та Харківської областей, звільненні Харківщини, звільненні та утриманні міст Куп’янськ та Кремінна.
30 червня 2023 року група бійців під командуванням молодшого сержанта Андрія Черніцького вибула на бойове чергування, а 1 липня 2023 року під час спроби прориву ділянки лінії фронту в районі н.с. Чернопопівки Андрій з побратимом вели безупинний вогонь, відволікаючи увагу на себе…
Андрій Черніцький отримав важкі поранення та помер в медичному стабілізаційному пункті.
Андрію Черніцькому навіки 39 років…
У нього залишились дружина, син, донька та батьки.
Поховали Андрія Леонідовича Черніцького на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
За військову звитягу нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Рішенням Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.
СЕРГІЙ БУРДЕЛЬНИК
Сергій Бурдельний народився 5 вересня 1985 року в місті Сєвєроморську. Проживав у Хмельницькому, навчався в колегіумі імені Володимира Козубняка. Здобув професію «Маркетолог» в Хмельницькому національному університеті.
У мирний час працював водієм в державних та приватних структурах. Був душею компанії, вмів об’єднувати довкола себе людей, мотивував та завжди був справедливим.
У 2014-2015 роках захищав Україну від окупантів. Після звільнення з війська поїхав на роботу до Польщі. Повернувся одразу ж після початку повномасштабного вторгнення і в лютому 2022 року добровольцем пішов до лав ЗСУ. Служив в окремій механізованій бригаді у підрозділі розвідки. Молодший сержант. У вересні 2022 року, під час бойових дій, отримав кульове поранення, лікувався. А вже в грудні, після реабілітації, знову повернувся на фронт.
Воїн загинув під час виконання бойового завдання 13 червня 2023 року. Російськими військами був нанесений авіаудар по КСП у Білогорівці Сєвєродонецького району Луганської області. Через щільність обстрілів, з червня по вересень діставали тіла загиблих воїнів. Тіло Сергія змогли забрати лише 24 липня, а у грудні отримали перші результати експертизи ДНК. В лютому 2024 року звістку, що серед полеглих є Сергій, отримала дружина.
За військову мужність та самовідданість Сергій Бурдельний нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» та Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест».
Тепер Сергію навіки 37 років…
У нього залишились дружина, донька та син.
Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.
ВЛАДИСЛАВ СИДОРЧУК
Владислав Сергійович Сидорчук народився 3 жовтня 2001 року у місті Хмельницькому.
Навчався у Ліцеї №17 Хмельницької міської ради та Хмельницькій гімназії №1 ім. Володимира Красицького.
З 2018 по 2021 рік навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті економіки і управління за спеціальністю “Фінанси, банківська справа та страхування”.
Владислав був дуже активним, щирим та відповідальним юнаком, справжнім патріотом своєї держави.
З лютого 2022 року, після повномасштабного вторгнення РФ до України, добровольцем пішов захищати свою країну від російських загарбників.
Сидорчук Владислав проходив службу у механізованій бригаді на посаді снайпера, воював під населеним пунктом Бахмут. Від літа 2023 року служив у бригаді спецпризначення «Азов» Національної гвардії України
Постійно себе вдосконалював. Для свого військового підрозділу Владислав був легендою, завжди перебував на найбільш відповідальних ділянках фронту, брав участь у найскладніших бойових завданнях.
Загинув Владислав 23 січня 2024 року під час виконання бойового завдання біля селища Діброва на Луганщині.
Владиславу було лише 22 роки…
У нього залишилися мати, батько та старший брат.
Поховали Владислава Сидорчука на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
МАКСИМ ПІДГОРНИЙ
Максим Підгорний народився 7 серпня 1983 року у місті Деражні. Після закінчення школи навчався у Хмельницькому національному університеті, де здобув спеціальність інженера-механіка. До війни працював у місті Хмельницькому та за кордоном.
Однак, після початку повномасштабного вторгнення, не вагаючись повернувся в Україну та вже 8 березня 2022 року добровольцем став на захист Вітчизни. Воював Максим у окремій механізованій бригаді на посаді стрільця-санітара, солдат.
Загинув воїн 23 травня 2022 року, стримуючи наступ російських окупантів поблизу міста Сєвєродонецька на Луганщині. Понад півтора року вважався зниклим безвісти. Підтвердили особу Героя за допомогою ДНК-тесту.
Тепер Максиму назавжди 38…
У нього залишилися мама, син та донька.
Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.
ОЛЕГ ДЯК
Народився Олег Леонідович Дяк 27 жовтня 1979 року в місті Хмельницькому.
Закінчив загальноосвітню школу № 12 у м. Хмельницькому.
З 2002 по 2003 роки навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті бізнесу за спеціальністю «Фінанси».
Олег Леонідович проживав у мікрорайоні Ракове, працював на швейній фабриці. Він не міг служити в лавах Збройних сил України за станом здоров’я, але коли почалось повномасштабне вторгнення РФ до України залишатись осторонь просто не зміг.
Батько загиблого Олега, Леонід Дяк, який у свій час був військовослужбовцем згадує: «Я запитував його, чи ти зможеш?» А він відповідав: «Батьку, це вже не ваша війна, а наша!».
Олег пішов на фронт добровольцем у листопаді 2022 року. Служив у окремій механізованій бригаді оператором протитанкового керованого комплексу, солдат. Отримавши перше поранення, був госпіталізований. Лікувався місяць, відмовився від відпустки, залишившись у військовій частині. А після цього знову був на лінії зіткнення Донецького напрямку.
Після одного з шквальних обстрілів його побратими загинули і вважалось, що Олег теж загинув. Але важкопораненого його терміново відправили до Дніпра, далі був Київ і перша група інвалідності. Після чергового лікування в Житомирі, захисника відпустили додому. Згодом його стан почав погіршуватись. Поранення виявились не сумісними з життям.
«Коли він лежав у важкому стані, я питав його, яке б рішення він прийняв якби його призивали до війська зараз. На це Олег відповів, що він все одно б пішов захищати Україну. Я пишаюсь тим, що мій син пішов захищати нашу державу. Олег просив, аби ми похоронили його під прапором України», — каже крізь сльози батько загиблого….
Олег Леонідович Дяк помер 16 жовтня 2022 року. Йому назавжди буде 43 роки…
У захисника залишились батьки і син.
Поховали Олега Леонідовича Дяка на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
ОЛЕГ ЛЕУС
Олег Леус народився 7 вересня 1983 року у місті Хмельницькому. Навчався у Хмельницькій гімназії №1 та Хмельницькому національному університеті.
Перед повномасштабною війною проживав із сім’єю у місті Хмельницькому, Києві, займався підприємницькою діяльністю. Захоплювався спортом, був сильним, вольовим чоловіком, який завжди прагнув до своєї мети. Вже 25 лютого 2022 року Олег добровольцем вступив до лав Збройних Сил України та став на захист Вітчизни. Служив у бригаді територіальної оборони навідником механізованого відділення, згодом у підрозділі снайперів, виконував обов’язки командира відділення, солдат. Воював із рашистами на Київщині, Луганщині та Донеччині. Побратими згадують Олега як мужнього та вправного воїна, надійного бойового побратима.
Загинув захисник 29 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання біля села Іванівське Бахмутського району Донецької області внаслідок ворожого мінометного обстрілу.
Тепер Олегу назавжди 40 років…
У нього залишилися дружина, син та мати.
Поховали Героя у місті Києві.
ОЛЕКСАНДР ЧОРНИЙ
Народився Олександр Іванович Чорний 2 квітня 1986 року в селі Баранівка, Ярмолинецького району, на Хмельниччині.
Після переїзду до міста Хмельницького навчався у загальноосвітній школі № 10.
З дванадцяти років активно займався боксом у клубі «Авангард», де і розпочав свою спортивну кар’єру. Григорій Барбак, що працював з Олександром Чорним у боксерському клубі «Аперкот» згадує: «Олександр представляв наше місто, область, країну на змаганнях з боксу різного ґатунку — всеукраїнських, європейських. Виконав норматив майстра спорту, тренував як дорослих, так і дітей. Він був дуже суворий та вимогливий тренер, але за межами спортивного залу Олександр був справжнім другом для дітей».
Захищати Україну Олександр Чорний пішов на початку 2023 року. Отримав повістку, повідомив всіх та пішов до військкомату, а потім на фронт. Служив в десантно-штурмовій бригаді, був штурмовиком та розвідником.
5 жовтня 2023 року Олександр Іванович Чорний загинув поблизу села Вербове, Запорізької області, під час виконання бойового завдання.
Вихованець загиблого Володимир Чук, котрий прийшов провести в останню путь свого вчителя, згадує Олександра Чорного як гарного тренера та товариша.
«Він мене багато чому навчив. І не тільки в спорті, але й в житті. Я його дуже сильно любив і поважав», — сказав Володимир.
10 жовтня 2023 року у Хмельницькому попрощалися з 37- річним військовослужбовцем ЗСУ Олександром Івановичем Чорним.
У загиблого героя залишилися батько, мати і сестра.
Поховали Олександра Чорного на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
ЄВГЕН БОНДАР
Народився Євген Сергійович Бондар 27 вересня 2001 року у селі Велика Калинівка, Хмельницького району.
Закінчив Хмельницький обласний ліцей.
З 2019 по 2023 роки навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті інформаційних технологій за спеціальністю «Автоматизація та комп’ютерно- інтегровані технології».
З перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну Євген вирішив перервати навчання та пішов захищати Україну. Вже 25 лютого 2022 року вступив на службу до Хмельницького спеціального 86-го батальйону територіальної оборони, а з квітня 2022 року воював на гарячих напрямках Харківської, Донецької та Херсонської областей.
«Євген мріяв стати «айтішником», постійно займався спортом, захоплювався автомобілями та мотоциклами. Туди, де він служив, йому навіть турнік передавали», — розповідає волонтерка з Хмельницького Анастасія.
Колишній командир загиблих воїнів з позивним «Сват» згадує, що Євген Бондар був одним з наймолодших бійців роти. Він прийшов 25 лютого 2022 року, а з міста Хмельницького разом з іншими добровольцями виїхали на фронт вже на початку квітня.
29 грудня 2023 року захисники 86-го батальйону перебували на бойовому завданні в Херсонській області. Перепливаючи з лівого на правий берег Дніпра, вони наткнулися на міну та отримали травми, не сумісні з життям. Серед загиблих був і Євген Бондар.
Євгену було лише 22…
У нього залишились батьки, сестра та бабусі…
3 січня 2024 року в Хмельницькому проводжали в останню путь Євгена Бондаря та його побратимів-тероборонівців…
Поховали Бондаря Євгена Сергійовича на кладовищі села Велика Калинівка Хмельницької міської територіальної громади.
ОЛЕКСАНДР ЧЕРНЕЦЬКИЙ
Народився Олександр Миколайович Чернецький 2 лютого 1978 року в м. Хмельницькому.
Навчався у загальноосвітній школі №22 ім. Олега Ольжича рідного міста.
З 2002 по 2008 рік навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті економіки і управління за спеціальністю «Економічна кібернетика».
З перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну Олександр служив у добровольчому формуванні «Балу», а у жовтні 2022 року приєднався до лав 86-го окремого батальйону територіальної оборони. Цей підрозділ створили в місті Хмельницькому на початку повномасштабної війни. До його складу добровільно вступили сотні чоловіків та жінок.
З квітня 2022 року Олександр Миколайович воював на Харківському, Донецькому та Херсонському напрямках. Побратими Олександра Миколайовича називали його «Саня розвідос».
Волонтерка Анастасія Бакалець каже: «Хлопці з 86-го батальйону є близькими та рідними для волонтерів Хмельницького, їм активно допомагають закривати потреби. З 20 по 29 грудня 2023 року захисники 86-го батальйону перебували на бойовому завданні в Херсонській області. Перепливаючи з лівого на правий берег Дніпра, вони наткнулися на міну та отримали травми, несумісні з життям. Серед загиблих був і Олександр Чернецький та командир підрозділу полеглих воїнів на ім’я Олексій».
30 грудня серце Олександра перестало битися… Олександру Чернецькому було 45 років…
3 січня 2024 року в Хмельницькому проводжали в останню путь Олександра Миколайовича Чернецького та його побратимів…
Поховали Олександра Чернецького на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
МЕЛЬНИК СЕРГІЙ
Сергій Вікторович Мельник народився 25 листопада 1981 року у місті Хмельницькому.
Закінчив Ліцей №17 Хмельницької міської ради.
З 1999 по 2002 навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті технологій і дизайну за спеціальністю «Технічна електрохімія».
В 2019 році переїхав з родиною до Кам’янця-Подільського.
Працював Сергій Вікторович у сфері спортивної журналістики на телеканалі «Перший діловий», де вів спортивну колонку, а пізніше – у різних газетах.
«Сергій захоплювався туризмом, опікувався безпритульними тваринами, був завзятим грибником та риболовом, адже чотири роки поспіль був суддею чемпіонату України зі спортивної риболовлі», – згадує дружина Юля.
З перших днів вторгнення РФ до України приєднався до місцевої територіальної оборони, а від січня 2023 року служив у окремій десантно-штурмовій бригаді, солдат.
Воював на Миколаївському та Запорізькому напрямках. Проявив себе мужнім та ініціативним воїном. Коли командир взводу отримав поранення, взяв на себе командування підрозділом.
Загинув Сергій Мельник 30 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вербового, Запорізької області. Разом із групою бійців поїхав евакуйовувати поранених побратимів на особливо небезпечну ділянку фронту, де під час порятунку потрапив під ворожий обстріл. Більше тижня Сергій вважався зниклим безвісти.
9 жовтня 2023 року тіло бійця знайшли… Герою навіки 41 рік…
У Сергія Вікторовича залишились дружина, син, донька та батьки.
Поховали Сергія Вікторовича Мельника на Алеї Слави кладовища у місті Кам’янці-Подільському.
ВІТАЛІЙ ХОЛОДЮК
Віталій Васильович Холодюк народився5 травня 1990 року у місті Хмельницькому.
Закінчив загальноосвітню школу у місті Хмельницькому.
З 2008 по 2013 роки навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті економіки і управління за спеціальністю «Менеджмент».
«Віталій отримав повістку у грудні 2022 року. Пройшов двомісячне навчання в Англії, служив оператором безпілотних літальних апаратів у військовій частині мобільних військ», – розповідає родичка Любов Місінкевич. Далі додає, що коли Віталій отримав повістку, підійшов до свого 8-річного сина і сказав: «Сину, твій дід служив в Афганістані, пройшов усю війну, але так сталося, що я теж іду на війну, але за Україну».
Коли був один день вдома після навчання, заспокоював маму: «Я завжди буду на зв’язку з тобою, я сильний, я все зможу, мене багато чому навчили. Звари мені востаннє борщу і вареників…»
6 листопада 2023 року захисник України Віталій Холодок загинув під час виконання бойового завдання внаслідок атаки дронами агресора в районі населеного пункту Бахмут, Донецької області.
«Віталій був дуже добрим, чуйним, люблячим, завжди мав багато друзів, його поважали. Для батьків був найкращим сином, для свого сина – найкращим батьком!»,– розповідає подруга дитинства загиблого Віталія Холодюка Леся.
11 листопада 2023 року прощалися із загиблим воїном Віталієм Холодюком у місті Хмельницькому .
Віталію було лише 33 роки…
У воїна залишилися мати, батько, син. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
РУСЛАН ТЮХ
Народився Євген Сергійович Бондар 27 вересня 2001 року у селі Велика Калинівка, Хмельницького району.
Закінчив Хмельницький обласний ліцей.
З 2019 по 2023 роки навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті інформаційних технологій за спеціальністю «Автоматизація та комп’ютерно- інтегровані технології».
З перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну Євген вирішив перервати навчання та пішов захищати Україну. Вже 25 лютого 2022 року вступив на службу до Хмельницького спеціального 86-го батальйону територіальної оборони, а з квітня 2022 року воював на гарячих напрямках Харківської, Донецької та Херсонської областей.
«Євген мріяв стати «айтішником», постійно займався спортом, захоплювався автомобілями та мотоциклами. Туди, де він служив, йому навіть турнік передавали», — розповідає волонтерка з Хмельницького Анастасія.
Колишній командир загиблих воїнів з позивним «Сват» згадує, що Євген Бондар був одним з наймолодших бійців роти. Він прийшов 25 лютого 2022 року, а з міста Хмельницького разом з іншими добровольцями виїхали на фронт вже на початку квітня.
29 грудня 2023 року захисники 86-го батальйону перебували на бойовому завданні в Херсонській області. Перепливаючи з лівого на правий берег Дніпра, вони наткнулися на міну та отримали травми, не сумісні з життям. Серед загиблих був і Євген Бондар.
Євгену було лише 22…
У нього залишились батьки, сестра та бабусі…
3 січня 2024 року в Хмельницькому проводжали в останню путь Євгена Бондаря та його побратимів-тероборонівців…
Поховали Бондаря Євгена Сергійовича на кладовищі села Велика Калинівка Хмельницької міської територіальної громади.
ОЛЕКСАНДР БОРБУЦЬКИЙ
Народився Олександр Васильович Борбуцький 23 липня 2000 року в місті Хмельницькому.
Навчався у колегіумі ім. Володимира Козубняка, НВК № 10, професійному ліцеї м. Хмельницького.
З 2018 по 2019 роки навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті здоров’я, психології, фізичної культури і спорту за спеціальністю «Середня освіта».
У 2020 році Олександр пішов на строкову військову службу, а після повномасштабного вторгнення РФ в Україну добровільно підписав контракт зі ЗСУ. Спочатку воював під Києвом, потім в складі Національної гвардії, а пізніше, закінчивши медичні курси, попросився на передову.
Олександр Борбуцький – старший кулеметник бронеавтомобіля 2-го відділення, першого взводу оперативного призначення в/ч 3028, західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України, старший солдат, кандидат у майстри спорту.
19 вересня 2022 року в районі населеного пункту Білогорівка на Луганщині під час виконання бойового завдання Олександр Борбуцький загинув зі своїм найкращим духовним побратимом Семеном.
«Саша був перспективним спортсменом і прекрасною людиною, він був призером України серед юнаків», – згадує його тренер Аркадій Дубілевич.
Друзі про Сашу згадують: «Є такі люди, які випромінюють радість і щастя. З ним було добре і легко. Саша був, як ясне сонечко, при ньому не можна було сказати погане слово».
Йому навічно залишиться 22 роки… У Олександра залишились батьки та брат.
23 вересня 2022 року останню шану загиблому віддали спортсмени, друзі, побратими, містяни в Хмельницькому.
Поховали Олександра Борбуцького на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
Указом Президента України «За особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Рішенням Хмельницької міської ради від 23 вересня 2022 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.
ВАСИЛЬ ШЕВЧУК
Шевчук Василь Володимирович народився 1 січня 1979 року у місті Хмельницькому.
У 1996 році закінчив загальноосвітню школу міста, а з 1996 по 2001 роки навчався у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Обладнання легкої промисловості та побутового обслуговування» факультету інженерної механіки (нині факультет інженерії, транспорту та архітектури).
З перших днів повномасштабного вторгнення окупантів на територію України Василь Шевчук, не роздумуючи, пішов захищати Україну: спочатку у лавах територіальної громади, а пізніше бійцем ЗСУ в самих гарячих точка фронту.
Загинув Василь Володимирович 9 травня 2023 року на Слов’янському напрямку фронту під час ворожого артилерійського обстрілу позицій наших захисників.
Побратим загиблого Сергій Орлов розповів, що з Василем були знайомі з перших днів, відколи сформували їхній підрозділ. Знав його цікавим, бойовим побратимом та патріотом своєї країни.
«Кожен воїн, який йде на війну, вірить в те, що повернеться додому. Але він чітко усвідомлює, що будь-якої миті він може втратити своє життя. Ця віра спонукає кожного з нас відстоювати територіальну цілісність і незалежність нашої держави», – сказав командир підрозділу, де служив Василь Шевчук.
21 червня 2023 року Хмельничани попрощались із захисником. Василю Шевчуку назавжди буде 43…
У нього залишилась дружина та двоє синів.
Поховали Шевчука Василя Володимировича на Алеї Слави, що в мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
Указом Президента України «За особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Василя Володимировича Шевчука нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року Василю Володимировичу Шевчуку присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.
ТАРАС МЕЛЬНИК
Народився Тарас Сергійович Мельник 19 вересня 1999 року в місті Хмельницькому.
З малих літ він був активним та творчим, захоплювався малюванням. Навчався у Хмельницькій загальноосвітній школі №1 (нині ліцей №5) і відвідував художню школу.
З 2016 по 2021 рік навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті технологій та дизайну за спеціальністю «Дизайн».
Під час навчання в університеті був обраний головою студентської ради факультету, а пізніше став заступником голови студентської ради університету. Там зустрів свою майбутню дружину Анну, з якою побралися у вересні 2021 року.
Як згадують друзі Тараса, він мав хист до усього, чого б не взявся. Ще у студентські роки працював графічним дизайнером, брав участь у модельних показах Студентського будинку моделей університету, організовував студентські вечірки.
З початком повномасштабного вторгнення РФ до України Тарас добровольцем пішов на війну. Своєму молодшому семирічному брату Тарас сказав: «Я йду воювати для того, щоб тобі у майбутньому не прийшлось цього робити».
Служив на Херсонському, Харківському й Донецькому напрямках. На Харківському напрямку був взводним офіцером, на Донецькому — заступником ротного з психологічних питань. «Він дуже пишався тим, що прийшовши до Збройних сил України з нульовим військовим досвідом, отримав звання бойового офіцера за свої заслуги на полі бою», – розповіла дружина Анна.
Загинув Тарас Мельник 24 березня 2024 року поблизу населеного пункту Старомайорське, Донецької області.
Тарасу назавжди буде 24…
У нього залишилися дружина, батьки й двоє молодших братів.
Прощання з воїном у Хмельницькому відбулося 30 березня 2024 року. Поховали Тараса Мельника на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
Вічна пам’ять Героям! Співчуття рідним та близьким…