19 жовтня 2018 року, на 88 році життя, відійшов у вічність колишній ректор Хмельницького національного університету, доктор технічних наук, професор, академік Академії інженерних наук України, Міжнародної Академії інформатизації, Академії триботехніки української технологічної Академії, президент Національного комітету з питань машинознавства, Заслужений працівник народної освіти України, Почесний громадянин міста Хмельницького, Людина тисячоліття, Людина 2000 року, Лауреат міжнародного конкурсу «Еліта інформаціологів світу», один із 500 найбільш впливових людей планети Радомир Іванович Сілін…
Він народився 27 вересня 1931 року в місті Курську, де в 11-ти річному віці почув звістку про напад на країну гітлерівської Німеччини. Пішов на фронт батько, згодом, від запалення легенів, померла мати, а після окупації Курська німецькими військами, через загрозу бути відправленим у Німеччину, вимушений був залишити рідну домівку і старший брат Веніамін. Підліток залишився сам.
У місті хазяйнували німці і малий Радик, аби дошкулити фашистам, пише і розклеює на будівлях листівки з надписом: «Смерть німецьким окупантам». В один із днів його піймають, жорстоко поб’ють, але подальше розслідування діяльності «підпільної організації» із однієї людини провести не встигнуть – перешкодять радянські війська, які визволили місто… І тринадцятилітнє хлоп’я, яке чимось приглянулося командиру частини, стає сином полку, а згодом рядовим червоноармійцем полку топографічного загону 27 армії 2-го Українського фронту…
Він брав участь у звільнені м. Харкова, в Орловсько-Курській битві, у Яссо-Кишиневській операції, у звільненні Румунії, Угорщини, Чехословаччини і День Перемоги зустрів в Австрії, де дислокувалася його частина.
З часом його демобілізують і відправлять на навчання у Суворівське училище, але стати військовим Радику не судилося – не дозволила трикласна освіта, яку тільки і встиг отримати до війни. Величезною радістю для нього стала вістка про те, що живим повернувся з фронту батько і старший брат, які оселилися у м. Львові. Вони забирають Радика до себе, де він продовжує навчання у школі. Після відмінного її закінчення вступає у Львівський політехнічний інститут, який закінчує з відзнакою і залишається працювати на кафедрі. Потім аспірантура, роки серйозної науково-дослідної роботи, захист кандидатської дисертації, одруження, стажування у Мічиганському університеті (США), захист докторської дисертації.
У 1974 році Радомиру Івановичу, уже відомій у наукових колах особистості, пропонують очолити Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування, який став його другою домівкою на цілих 27 років… Нелегка і відповідальна посада забирала не тільки дні і ночі (доводилося ночувати інколи і у робочому кабінеті), а й вихідні, бо працював і керівником вищого навчального закладу, і будівничим. За його безпосередньої участі було побудовано четвертий навчальний корпус, четвертий та п’ятий гуртожитки, експериментальну базу, спортивний корпус, бібліотеку…
За його керівництва Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування став Технологічним університетом Поділля, відомим не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
Похорони відбулися похмурим осіннім днем 23 жовтня у м. Хмельницькому. Провести його в останній шлях зібралися родичі, друзі, колеги, викладачі і працівники ХНУ, колишні і нинішні студенти університету… Після заупокійної проповіді священика, проїжджаючи вулицею Інститутською біля навчальних корпусів університету, траурний кортеж на хвильку призупинився, і Радомир Іванович востаннє зміг «попрощатися» із навчальним закладом, якому віддав більше чверті свого життя…
На міському кладовищі «Шаровечка» на Алеї почесних громадян Радомир Іванович Сілін буде вічно спочивати біля свого друга, львів’янина, тезки Радомира Івановича Кондратьєва, який теж недавно відійшов у вічність.…
Після прощання з покійним останню шану ветерану Другої світової війни, учаснику бойових дій автоматним салютом віддали воїни місцевого військового гарнізону, і його остання домівка закрилася… назавжди.
Життєвий шлях Радомира Івановича Сіліна – зразок людської гідності, мудрості та добропорядності. Саме тому це важка втрата не тільки для близьких, а і для колективу університету, наукової спільноти України і світу.
У ці скорботні для нас дні висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким покійного, всім, хто знав цю чудову людину.
Петро Мельник,
директор музею історії ХНУ