У Хмельницькому національному університеті 2 вересня 2023 року відбулася вступна лекція доктора історичних наук, професора Юрія Земського. З огляду безпеки, захід проводився онлайн, на платформі «Zoom» університету. Учасниками заходу були студенти, викладачі та співробітники університету, загалом понад 500 осіб.
Розпочався захід із привітання студентів та викладачів з Днем знань. Модератор і спікер лекції – Юрій Земський, щиро бажав усім вдалого навчального року, успішного та змістовного освітнього процесу, цікавого спілкування та нових науково-освітніх відкриттів. Наголосив, що у такий складний для України час, потрібно бути мужніми та мудрими, адже країна та все наше суспільство потребують, аби ми були сильними, і попри все, ми мусимо здобути Перемогу та відбудувати рідну Україну.
Основна увага вступної лекції була спрямована на проблему важливості побудови міцної, захищеної та ефективної Української Держави, тож лектор розкрив детально зміст тих принципів, за якими, в нинішніх реаліях протистояння злочинно-імперським зазіханням росії, Українці мають вибудовувати суспільні відносини поміж собою та як формувати у подальшому систему довірливих відносин із органами нашої державної влади.
Змістовний аналіз нинішніх реалій, у яких перебуває українське суспільство, було проведено із опертям на історичні передумови. Зокрема, згадано про Бухарестський саміт, із поясненням причин, чому Україна не змогла скористатися нагодою 2008 р. й розпочати тоді іще шлях входження до блоку НАТО. І взагалі, чому українці до останнього часу (розв’язання війни), зазвичай не переймалися проблемою власної національної безпеки.
А водночас, доповідачем наголошено, що уся тисячолітня історія українців, це історія боротьби за свою Державність, яка неодноразово відновлювалася, і на жаль, втрачалася, як наприклад Козацька держава середини XVII–XVIII ст., Українська Народна Республіка та Держава-гетьманат періоду Української революції 1917-1921 рр., Карпатська Україна 1939 р. Українська Держава 1941 р. Тож прагнення мати справжню свободу на своїй рідній землі, повсякчас спонукала український народ боротися за власну Державу, боротися за можливість залишатися самим собою, тобто зберегти власну самобутність, мову, культуру, традиції, з усвідомленням своєї самодостатності, й небажання коритися та прислуговувати волі інших народів, сусідам-завойовникам.
Було відзначено також, що тривалий час бездержавного життя виховав в українцях певну аполітичність, і навіть легковажність в ставленні до власної сучасної Держави. Значною мірою, такі саме настрої підтримувалися маніпулятивними зовнішніми впливами росії впродовж усіх останніх 30-ти років нашої сучасної незалежності. Й саме з такою ворожою й загарбницькою метою росіянами було трансльовано в українське суспільство інформаційний проєкт про так званий «народ Донбасу», що нібито українці східних областей України, якісь відмінні, особливі, й потребують особливого політичного статусу. А відтак, росіянами досягалася мета розколу згоди та сіялося непорозуміння між українцями, інформаційно вкидалися ідеї про нібито взаємо- несприйняття й ворожнечу між українцями наших західних та східних земель.
Було зроблено висновок, що впродовж цієї жахливої війни усі в нашому суспільстві переконалися, що ніхто не захистить українців так, як лише самі українці здатні себе боронити в рідній Україні. Тому неодноразово наголошувалось на важливості побудови міцної, демократичної Держави та надійних, добре оснащених Збройних Сил. Й це особливо очевидно, з огляду на реальні геноцидні дії та погрози з боку наших східних сусідів.
Спікер Юрій Земський наголосив: всі ми отримали випробовування війною, і з перших її днів у нас прокинулися природні відчуття вільних людей, які хочуть зберегти власну свободу, тож «Всі українці, не чекаючи вказівок, розпоряджень, наказів взялися боронити країну – хтось зі зброєю, хтось допомагаючи на передовій, хтось працюючи для фронту в тилу. Усі, хто як міг, взялися за спільну справу – допомагаючи тим, хто потребує допомоги, рятуючи тих, хто в біді, викриваючи тих, хто шкодить, або зловживає, або відверто працює на ворога…». Тож досвід цієї загальнонаціональної мобілізації українців, перед загрозою з боку росіян має неодмінно стати взірцем для нас і в подальшому – ми усі побачили, що українці здатні на великі справи і Перемогу, за умови нашої консолідованої єдності, порозуміння й національної згоди у спільній праці.
Було наголошено, що наша консолідована боротьба за свободу викликає велике захоплення й підтримку серед усіх демократичних народів світу. А водночас, своїм спільним єднанням у боротьбі, українці сформували модель відкритого демократичного суспільства. Тобто питомо Європейську модель державного устрою, де усі є свідомими громадянами та відчувають власну причетність і відповідальність за спільну справу, що стосується без винятку усіх, де всі вболівають і докладають зусиль, задля досягнення спільної мети – Перемоги та Свободи! За цією Європейською моделлю, Держава – це і є колективне МИ, тобто – народ України, що формує цю державу, і є Державою. Таким чином, підтверджується всіма тепер визнаний вислів, що Україна – це Європа. Тож входження України в систему Європейського Союзу є природним процесом, який лише закріпить дії цих європейських механізмів в організації життя нашого суспільства.
Лектор розкрив також корінну відмінність поміж українським та російським способами політичного мислення. На історичному матеріалі було показано зміст умов життя, за політичної системи російського самодержавства, що виховало у росіянах психологію раба і варвара. Панівною ознакою такої психології є просте прагнення вижити, максимально уникаючи покарань та обмежень. Водночас, жодного місця для таких понять як честь, гідність, порядність, благородство, відповідальність, моральність і т.п. в психології раба і варвара немає. Отож, його головною умовою життя є пристосуванство, воно стає його єдиною ідеологією. За такої психології, він звісно «поклоняється лише силі» (тобто, це єдиний авторитет для нього). Відтак, варвар готовий прийняти (від «носія сили», будучи залежним від нього) будь-які умови життя, аби лише не зазнавати утисків особисто.
Лектором зауважено, що вкрай красномовно особливості російської «культури відносин» в середині їхнього суспільства, характеризує таке питомо російське поняття (що не має відповідника в жодній іншій мові світу), як «раболєпіє», що означає – лакейство, холуйство, холопство, догідництво, запобігання, підлабузництво, й воно якраз і засвідчує психологію раба і варвара. Водночас, така російська дійсність сформувала в російській свідомості розуміння свобода – як стану перебування поза межами будь якого впливу влади, за межами дії будь яких законів. Саме тому для росіян ніколи в минулому, й жодним чином і тепер не є властивим чогось домагатися від влади, бути не згідними із рішеннями своєї влади, виявляти невдоволення владою. Схоже, вони не здатні навіть розуміти положення записане в їхній нинішній конституції, що «народ є джерелом влади». Тобто, вони як суспільство вправі формувати владу, а не мовчки сприймати все те, що їм диктує їхня влада, яка знову, як і колись, стала тепер схожа на необмежене самодержавство. Натомість, росіян завжди навчали, і бачимо тепер, найкраще навчили – лише коритися своїй владі й сліпо виконувати усі її накази, навіть якщо ці накази є злочинними. А крім того, російська держава, яка вже понад півтисячі років безупинно завжди займалася завоюваннями – виховала також у росіян почуття гордощів і захоплення «величчю» своєї держави. А отже долучитися до справи «посилення й піднесення» своєї держави-імперії, вони вважають своїм головним життєвим обов’язком. Тим самим, ніби кожен із них теж «возвеличується» разом із загарбницькою «величчю» своєї держави.
Більшовицький переворот в росії століття тому лише закріпив ці найбільш ганебні риси росіян. Адже більшовицька влада загалом, а особливо чекісти (які в подальшому змінювали назви: огпу, нквд, кдб, тепер фсб) залучали у свої ряди найбільш відданих служити «державі і вождю», тих, хто заради кар’єри здатні були на всякий злочин. Тим більше, що вожді, які захопили владу добре знали, що вихований століттями рабський менталітет росіян нікуди не подівся, а отже ніхто з них за приниження не буде мститися. Навпаки, цей народ здатний бунтувати лише проти слабкої влади. Тож природно, що ніхто із росіян ніколи не противився, і не виступав проти сталінських репресій, вони вважали їх справедливими. І навіть сьогодні, після усіх оприлюднених документів про ті злочини – сталін для них головний кумир. Тож природно, що й нинішній їхній вождь, із закликами до нових завоювань сприймається сучасними росіянами як закономірність. Вони не здатні на невдоволення та на протест, вони знову, як і колись готові сліпо виконувати волю свого вождя-узурпатора.
На загал, Ю. Земським підведено було підсумок, що архаїчному мороку російської дійсності можна протистояти лише світлом знань про світ свободи та демократії, яким є світ Західної культури, де вільні люди спільною, колективною активністю будують своє життя, де шанується свобода особистості, а держава покликана саме на те, щоб захищати права і свободи людей. Саме така європейська модель державоустрою є єдино прийнятною для українців, саме таку Державу ми й маємо збудувати!
На завершення спікер Юрій Земський подякував усім учасникам за увагу побажав успіху у навчанні, миру всім і Перемоги.
Кафедра міжнародної комунікації та політології,
відділ зв’язків з громадськістю