28 травня 2015 року на кафедрі слов’янської філології у Хмельницькому національному університеті відбувся захід «Ми – слов’янського роду», приурочений до Дня слов’янської писемності і культури та до Міжнародного дня сім’ї, що відзначаються щорічно у травні.
Захід організували студенти третього курсу спеціальності «Філологія. Переклад (польська, російська мови)» під керівництвом доцента кафедри слов’янської філології, кандидата педагогічних наук Горячок Інни Владиславівни.
Основною клітиною нашої нації є саме родина. Спільна українська родина – це творець і зберігач українського роду, культури, моралі. Родина – джерело продовження роду. Мабуть, не випадково наш герб символізує триєдність – людини, родини, нації. Ще дохристиянські вірування українського народу свідчать про особливе значення для наших предків символіки, пов’язаної з родиною, родом.
Сильна родина, рід, сім’я – міцною буде наша ненька Україна. Тому слід згадати забуті родинні свята, звичаї, щоб відродити їх у наших родинах, бо нам, як ніколи, не вистачає родинного спілкування, підтримки у важку хвилину, та й хвилини радості повинні нас єднати.
Саме тому наш гість доцент Ковальчук Сергій Станіславович закликав нас пам’ятати, хто ми є і де наше коріння. Як говорить Сергій Станіславович: «Нас навчили не пам’ятати історію, проте саме історія наших предків формує нас як особистостей». Адже історія кожної людини зокрема – це історія нашого народу в цілому. Тому він продемонстрував біографічну книгу своєї матері Альбертини Ковальчук «Ми родом з Бенедівки», у якій показаний трагізм родини – її знищення.
Кожна родина – це велике дерево, на якому гілочки швидко ростуть, міцніють, живляться соками великої гілки – сім’ї. Родовiдна пам’ять – явище в українському побутi унiкальне. Пам’ять про своїх предків є природною потребою. Триматися свого родоводу, оберiгаючи таким способом сiмейнi релiквiї i традицiї та передавати їх у спадок наступним поколiнням – це обов’язок .
Ще одним гостем нашого заходу став доцент Міхалевський Віталій Цезарійович. Поет закликав до того, що ми повинні пишатися, що українського роду, і цінувати свою сім’ю, родину. Саме родина завжди тебе підтримає, вислухає і допоможе у важку хвилину, за що ми повинні бути їй вдячні. Свою любов до сім’ї автор висловив, продекламувавши власний вірш, присвячений батькам, «Місце під сонцем». Як говорить Віталій Цезарійович: «Внутрішнє переживання призводить до творчості», тому велике враження на слухачів справила збірка автора «Цукерково-букетні вірші».
«Без знання минулого ми не можемо усвідомлювати себе в майбутньому. Тому так важливо встигнути запитати у прародичів історію власного роду, зрозуміти свою сутність, призначення, щоб бути корисним і собі, і людям у цьому світі», – зауважила завідувач кафедри слов’янської філології доцент Подлевська Неля Володимирівна.
Студенти ФПР-12 розповіли свої сімейні традиції, цікаві історії з життя своїх дідусів і бабусів, провели дослідження свого генеалогічного дерева, читали зворушливі вірші та співали українських пісень. Це свято дало можливість кожному ще більше пізнати себе і зблизитися зі своїми рідними. Кожен присутній зумів виразити почуття, своє ставлення, донести свою думку.
Проте слово «родина» — це не тільки родичі. Це i наша група, наш університет. І відсьогодні ми домовилися називати нашу групу ФПР-12 «родинною групою», адже у нас теж за три роки навчання в університеті виробилися свої правила, традиції, цінності. Ми бережемо один одного, допомагаємо, піклуємося про гарний настрій власний, групи, викладачів. Одним словом, відчуваємо себе повноцінною родиною!
Родина – це i весь наш український народ, наша велика Батьківщина.
В шасливі i важкі години,
Куди б нам не стелився шлях,
Не гасне вогнище родинне
В людських запалених серцях.
Сім’я, родина, рід –
Які слова святі.
Вони потрібні кожному в житті.
Якщо зміцніє хоч одна родина –
Міцніша стане наша Україна!
Берекеля Катерина,
студентка групи ФПР-12