Православні святині в усі часи притягують до себе людські серця і душі, є центрами духовності. Первинна профспілкова організація студентів Хмельницького національного університету на чолі з А. А. Вичавкою на Великодньому тижневі організувала культурологічну поїздку-екскурсію до Почаєва з метою відвідання Свято-Успенської Почаївської лаври і скита Святої Праведної Анни Свято-Миколаївського жіночого монастиря.
Ініціаторами незабутньої подорожі є студенти групи ФУМ-14-1; студенти групи ПОа-13-1, артисти студентського літературного театру «Глорія».
Почаїв – місто, що розташоване 25 км на південний захід від районного центру Кременця у північній частині Тернопільської області, на одній із височин Кременецьких гір. У письмових джерелах Почаїв вперше згадується у записі – 1450 рік. Почаївська Лавра – найбільша православна святиня Волині та друга після Києво-Печерської Лаври в Україні. За переказом, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар 1240 року. Вперше Почаївська Лавра згадується у 1527 році. У 1556–1561 роках у Почаєві створено Пересопницьке Євангеліє. 1597 року А. Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, яку привіз на Волинь 1559 року грецький митрополит Неофіт. 1675 року завдяки іконі Матері Божої турки відступили від монастиря, цій події присвячена дума «Ой, зійшла зоря вечоровая». Розквіт монастиря пов’язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (перша пол. XVII ст.). До святощів Почаївської Лаври належать: Відтиск стопи Матері Божої з цілющою водою, чудотворна ікона Божої Матері, мощі преподобного Йова. Найвидатніші споруди – Успенський собор (1771–1783); Свято-Троїцька церква (1649), Троїцький собор (1906–1912); келії (1771–1780); Архієрейський дім (1825); дзвіниця (1861–1871) висотою 65 м; надбрамний корпус (1835); друкарня (1618), в якій К. Ставровецький-Транквіліон видрукував «Зерцало Богословія». У Почаєві розташовані дерев’яна Покровська церква (1643), Всіхсвятська церква (1773–1775), краєзнавчий музей. Відвідання 1846 року Почаївської Лаври було основною метою службого відрядження Тараса Шевченка.
Наш комфортабельний автобус вирушив у дорогу…Ми хвилювалися, адже їдемо до святинь: від Хмельницького до Почаєва… А 169 років тому цими шляхами 21 вересня 1846 року бричка, запряжена кіньми, що на кожній поштовій станції змінювалася, везла Тараса Шевченка – вільного художника Тимчасової Комісії для розгляду давніх актів – на Кременець, Почаїв і Вишнівець. У середині жовтня Тарас Шевченко відвідав Почаїв. В археологічних записах художника є опис Пересопницького Євангелія, створеного у Почаєві у 1556–1561 роках. Тарас Шевченко написав чотири акварелі: «Почаївська лавра з півдня», «Почаївська лавра зі сходу», «Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври», «Собор Почаївської лаври» (нині всі зберігаються у Київському національному музеї Тараса Шевченка), два ескізи — «Почаївська лавра зі сходу», «Собор Почаївської лаври (внутрішній вигляд)» і начерк олівцем.
20 жовтня Тарас Шевченко записав у Почаєві кілька народних пісень: «Гиля-гиля, селезень», «Ой, пила, вихилила», «Ой, у саду, саду». Художник зустрічався з видатним польським скрипалем і композитором Каролем Ліпінським, захоплено слухав його віртуозну гру, про що пише у повісті «Близнецы». Про Почаїв Кобзар згадує у поемах «Слепая» (1842), «Невольник» (1845), «Петрусь» (1850), повісті «Варнак» (1853-1854). Один із найбільших уроків волинсько-подільської мандрівки для самого Шевченка: вона дала йому змогу відчути як єдиний організм усю Україну, дала моральне право виступати від імені всієї своєї знедоленої Батьківщини. На будинку колишнього готелю Почаївської лаври, де зупинявся поет, 1961 року встановлено меморіальну дошку. Одну із міських вулиць названо на честь Шевченка. У сквері неподалік Почаївської лаври з 1996 року з нагоди 150-річчя від того часу, як Кобзар побував у Почаєві, височить пам’ятник молодому Тарасові Шевченку (автор – тернопільський скульптор Микола Невеселий).
На території скита Святої Праведної Анни Свято-Миколаївського жіночого монастиря б’є чудотворне джерело, яке витікає у невелике озеро…. Явлення нового чуда засвідчило, що це місце святе і на ньому знаходиться Божа Благодать – за святим переказом, тут з’явилася ікона Святої Праведної Анни. На місці появи ікони спочатку була побудована капличка: у ній зберігалася святиня. З того часу забило і цілюще джерело, до якого протягом віків православні приходять, щоб зануритися у священні води та одержати зцілення від своїх хвороб. 1991 року закінчено спорудження нової кам’яної невеликої церкви на честь Праведної Анни. З другого боку церкви облаштовано заглиблення, що іменують озером Святої Анни, в яке з молитвою заходять віруючі. У будь-яку пору року вода в озері має температуру 6 градусів за Цельсієм. Народ прагне до Святої Анни, щоб щиро вклонитися святині та очиститися благодатною водою.
Про усі ці знаменні події та про інші цікаві та невідомі факти з історії рідного краю, з приватного і науково-мистецького життя Тараса Шевченка ми, мандрівники, дізналися від нашого керівника екскурсійної групи Таїсії Петрівни Коваль, старшого викладача кафедри української філології.
Цікаво, а які враження залишилися у наших мандрівників? Запитала у сміливої дівчини, яка завела нас у печеру святого Іова та ще й переконала туди усіх залізти!))) Ось що відповіла студентка групи ФУМ-14-1 Анастасія Мазур: «Довгоочікувана поїздка у Почаїв принесла багато приємних вражень, які назавжди залишаться у моєму серці. Хоча було прохолодно, проте всіх зігрівала тепла атмосфера і надзвичайно приємна компанія! Про неймовірну красу Лаври й говорити не треба: величні храми, високі дзвіниці – усе це ми побачили щойно приїхали. Нам пощастило: потрапили на святкову службу – такої Благодаті й душевного спокою особисто я давно не відчувала! Кожен із паломників мав можливість помолитися біля чудотворної ікони Божої Матері. Хтось просив здоров’я, хтось – сили і терпіння, але точно знаю, що всі ми були єдині у молитві за нашу Україну, за мир на рідній землі… Біля джерел Святої Анни ми вірили у чудо зцілення духу і тіла. Захоплювалася своїми одногрупницями і хлопцями – «моржами», які здійснили купіль в освячених Божою Благодаттю водах… Приємно вразила й атмосфера у чоловічому монастирі: ми приклонилися до мощів святого Никона, умилися святою водою, послухали божественний дзвін. І навіть, за дозволом монаха-дзвонаря, били у церковний дзвін!!! Щиро дякую організаторам незабутньої поїздки-екскурсії та щиро сподіваюся, що подібні паломництва будуть славною традицією!!!»
Чи ми маємо бажання знову помандрувати?!! Ще б пак!!!))) Талановита староста групи ФУМ-14-1 та учасниця літературного клубу «Роса» Юлія Лавренчук відповіла за нас усіх у авторському вірші-есеї:
Тут Шевченкові ноги ступали,
Тут Шевченкові ноги ступали,
До святині торкались вуста…
У священну Почаївську лавру
Й нас покликала буйна весна!
Тут, у Храмі, так сяють ікони,
Що освячують душі прочан!
Б’ють священики гучно у дзвони,
І велично красується Храм…
Тут нас віра водила за руки,
У молитві лилась доброта
Й Великодньої служби звуки
розливались вином у вуста…
Тут печера святого Іова
Береже вірно мощі його…
Я б верталась сюди знову й знову,
Щоб запалить благодатний вогонь!
Святий Храм височіє над плаєм,
Куполи під промінням горять…
І Почаївська лавра чекає
Тих, хто просить її Благодать…
Натхненні Божим Словом, духовно зцілені ми щасливо і співочо поверталися додому… Нас чекав рідний Хмельницький!
Анатолій Вичавка,
голова первинної профспілкової організації студентів
Хмельницького національного університету
Марія Кавун,
студентка групи ФУМ-13
Денис Ковтун, Сергій Підлапушний,
фотокореспонденти