Жартують, що зійти на Говерлу – обов’язок українця. Певно, що ледь не кожен громадянин України переймався цією ідеєю. Звичайно, багато хто вже на ній побував і навіть не один раз, але скільки ще тих, чия нога так і не торкнулася схилів цієї гори. Отже, про все по порядку.
20 вересня 2014 р., подвір’я нашого університету, лише шоста тридцять, а ми – 36 студентів-першокурсників і 5 викладачів ХНУ, вже вирушаємо в далеку путь.
Ідея поїздки на Говерлу виникла у туристичному клубі нашого університету тоді, коли кафедра «Міжнародної інформації та країнознавства» вперше набрала студентів на нову спеціальність «Туризм». Головна ідея зводилась до того, щоб зробити посвяту в студенти на найвищій точці України – горі Говерла.
За ініціативи голови туристичного клубу «Меридіан-ХНУ» старшого викладача кафедри технології машинобудування Баннова Г. М. (куратор групи ІМ-14-1) та за підтримки завідувача кафедри «Міжнародної інформації та країнознавства» Журби І. Є. (куратор групи ТУР-14-1) і відбулась спільна незабутня подорож першокурсників-міжнародників та механіків. Отже, сказано – зроблено.
Дорога пролягала мальовничими куточками західної України, де більшість наших студентів ще не бувала.
Нарешті тривала зупинка у вишуканій Коломиї. Перша згадка про неї як про «доходне місто» князя Данила Галицького у Галицькому літопису датована 1241 р. Місто розташовувалось на перетині важливих торгівельних шляхів, які вели до Праги, Відня, Регенсбурга та Майнца. У 1772 р., після першого поділу Польщі, воно потрапило під владу Габсбургів. Цей період став «золотою епохою» в його історії, а саме місто набуло європейської вишуканості й зберегло її до наших днів.
У 2000 р. тут проводили культурно-етнографічний фестиваль гуцулів “Коломийка-2000”. На честь цієї події був побудований музей Писанки, всього за 90 днів! Автор проекту Ігор Шуман. Музей Писанки – єдиний у Європі, що має форму велетенського яйця. Звісно, ми не змогли оминути такої пам`ятки.
Будівля музею виконана у формі велетенської писанки висотою 13 м. Тут зібрана унікальна колекція традиційного українського мініатюрного живопису на пасхальних яйцях, яка налічує 10 тис. Витворів у традиціях писанкового розпису всіх регіонів країни.
Далі нашу увагу привернув розкішний будинок у стилі віденської сецесії. Національний музей народного мистецтва Гуцульщини и Покуття ім. Й. Кобринського знаходиться у приміщенні колишнього Народного дому (1902 р.), побудованого на кошти української спільноти міста. Музей відкрили у 1926 р., він пережив тяжкий польський період, німецьку окупацію, радянські репресії та післяперебудовну розруху. Колекція нараховує 50 тис. експонатів, що представляють усі види традиційного народного мистецтва гуцулів та жителів Покуття: різьбу по дереву, ковальство, гончарство, ткацтво, вишивку тощо.
Поруч височіє найбільший у Західній Україні кафедральний греко-католицький Преображенський собор. Висота храму – 52 м, площа верхнього та нижнього храмів – 1500 кв. м. Він вміщує до 5000 чоловік. Його будували майже 12 років. Собор є маленьким прообразом храму Св.Софії у Константинополі.
Наступна зупинка у Яремче – знаному курортному містечку, яке виникло у 1894 р. після злиття сіл Дора та Ямна, відомих ще з 1618 р. Хлопці із задоволенням відвідали Музей-філію Коломийського музею народного мистецтва, бо саме тут розташована експозиція, присвячена визвольній боротьбі українського народу, про створення Легіону УСС, УГА, молодіжної організації «Пласт», діяльності ОУН, боротьби УПА та дивізії “СС Галичина”.
А потім ми побачили легендарний водоспад «Пробій» на р. Прут – один з найживописніших водоспадів Карпат. Води Прута стікають по камінню з висоти 8 м, однак весняний потік буває й надто повноводним. А поруч вирує найпопулярніний у Карпатах дорогий сувенірний ринок.
Нарешті Микуличин – місце нашого притулку. Це низькогірський карпатський курорт, розташований у долині р. Прут; довжелезне село України – його довжина… 44 км. Історія села відома з 1412 р. Микуличин знаходиться на території Карпатського природного національного парку на висоті 750 м н.р.м. Справжні перлини – це дерев`яна церква Святої Трійці (проект архітектора Я. Чайковецького) в гуцульському стилі, побудована у 1868 р., і дзвіниця XVIII ст.
Шедевром народного мистецтва є іконостас, розпис якого виконав відомий український художник, поет та драматург Корнило Устинович (1839-1903), і фрески на стінах.
І от таке очікуване 21 вересня. Неділя. Свято Різдва Діви Марії. Зустріч з Говерлою. Не знаю, чи є такі, хто не відає, що таке Говерла. Все одно зазначу: Говерла – це одна з найвищих вершин Карпат і найвища точка України. Цей національний символ України знаходиться на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей і належить до гірського масиву Чорногора. У перекладі з угорської назва означає «снігова гора» (сніг на вершині часто лежить аж до середини літа). Висота Говерли – 2061,5 м. Ми їхали найзручнішим туристично розробленим маршрутом через Ворохту до села Завоєлі, де й знаходиться перший рубіж підйому – КПП говерлянського заповідника. Біля КПП фундація «Карпатські стежки» встановила щит, на якому є схема підйому з позначеними маршрутами. Це допомагає зорієнтуватися, який маршрут слід обрати.
Від бази “Заросляк” одразу увійшли у ліс, ліворуч нас спочатку супроводжував гірський струмок, а лісова стежка стрімко піднімалася на південний захід. Перший туристичний маршрут на Говерлу, виявляється, відкрили ще у 1880 році. Довжина нашого шляху – 10,5 км, а вертикальний підйом – 1150 м. Частина дороги пролягала густим високим хвойним лісом, який невдовзі ставав все меншим, а потім перейшов в ялівцеві кущі і геть замінився травою. Верхня межа лісу знаходиться на висоті близько 1400 м над рівнем моря. З лісу ми вийшли на полонину Заросляк, ім`ям якої й назвали туристичну базу. Звідси добре видно високий пагорб, який більшість туристів вважають Говерлою, але насправді він лише закриває собою справжню вершину. Побачивши його можна подумати, що не такий вже й складний цей маршрут, однак справжні випробування були ще попереду. На схилах гори ростуть переважно альпійські трави та кущі, кам`яних осипів мало. Ліворуч відкрилася панорама гори Брецкул, а під нею, на схилі Говерли, ми побачили невеличкий струмок, а біля її підніжжя – водоспад. Це початок річки Прут.
Підйом на Говерлу, навіть при чудовій погоді, вимагає хорошої фізичної підготовки. Потрібно також мати й відповідне спорядження та аптечку першої допомоги. І все ж, найкориснішим є дощовик. У більшості випадків ви його таки використаєте, адже дощі та грози у горах – часте явище. Зазвичай непідготовлений турист під час сходження на Говерлу робить понад 50 зупинок на відпочинок…, тренованіші роблять їх менше, а зовсім треновані можуть пройти до вершини практично не зупиняючись. У пам`яті спливали рядки Володимира Висоцького:
«Мы рубим ступени… Ни шагу назад!
И от напряженья колени дрожат,
И серце готово к вершине бежать из груди…»
Наші труднощі – спочатку бачиш перший підйом, а коли доходиш до нього – це ще не вершина, потім так само наступний. Найважче було підійматися з останнього пагорба, адже в тій ділянці підйом був найбільш крутим, тому часом доводилося лізти майже на чотирьох. Це фізично та психологічно вибивало з колії деяких наших туристів. Крім того, хмари та дощ перетворювали нас на «їжачків у тумані». Аж ось нарешті Говерла і знову Висоцький:
«Отставить разговоры!
Вперед и вверх, а там…
Ведь это наши горы –
Они помогут нам!»
І ось позаду 4 кілометри крутого шляху та 2,5-3 години виснажливого підйому. Вершина Говерли – це невелика плоска площадка. Звідси зазвичай відкривається панорама карпатської України на усі 360 градусів, тут можна побачити увесь Чорногорський хребет і вершину Петрос. Але нам сьогодні не пощастило. Сива стіна хмар оточила вершину. Рясний дощ та шалений вітер додавали войовничого настрою.
Саме за таких погодних умов і відбулось справжнє «бойове хрещення» студентів. Кожен, хто зміг подолати всі перешкоди і все-таки дістатись вершини, отримав посвідчення «Підкорювач Говерли».
Після урочистого вручення посвідчень ми розгорнули свої бойові прапори, вишикувались біля Хреста, який стоїть на вершині гори, і… заспівали Гімн України. Адже звідки, як не з найвищої вершини України повинно пролунати: «Ще не вмерли УКРАЇНИ ні СЛАВА, ні ВОЛЯ!»
…Стрімкий спуск кам’янистою стежкою був слизьким від дощу та дуже небезпечним. Під ногами струмками збігала вода. Під захистом Божої Матері, дякуючи підтримці один одного, мокрі, брудні, але щасливі всі спустилися без пригод. Безумовно, ми ще повернемось до Тебе, Говерло! Чекай нас у кращу погоду!
Кабашнюк В. О., канд. Мед. Наук,
доц. Каф. Практичної психології,
за сумісництвом лікар походу
Баннов Г. М., ст. Викл. Каф. ТМ,
голова туристичного клубу «Меридіан-ХНУ»,
організатор походу
Фото авторів