СПІВАЧУК Олександр Володимирович
(1982-2014 рр.)
випускник факультету телекомунікаційних систем, майор міліції
Народився 9 березня 1982 року в м. Хмельницький, навчався в Хмельницькій СШ №15. 1999 року вступив на радіотехнічний факультет Хмельницького національного університету, де отримав кваліфікацію інженера-спеціаліста з експлуатації радіоелектронних приладів. За час навчання зарекомендував себе позитивно, був відповідальним, добросовісним студентом, засвідчив високий рівень знань. Брав активну участь у громадському та науковому житті факультету. Користувався заслуженим авторитетом і повагою в колективі. Мав спокійний і врівноважений характер, міцну волю і багато інших позитивних якостей.
2004 року був призваний до лав ЗСУ, проходив службу у в/ч 3053 (внутрішні війська). З жовтня 2005 року – співробітник органів внутрішніх справ.
У Південно-Західному відділі міліції (м. Хмельницький) пройшов шлях від помічника дільничного інспектора до помічника начальника відділу з кадрового забезпечення.
2011 року переведений на посаду слідчого, а з червня 2013 року – старшого слідчого УМВС України у Хмельницькій області. За високий професіоналізм і бездоганне виконання службових обов’язків неодноразово відзначався подяками керівництва і грамотами відомства, нагороджений медаллю МВС України.
Отримав другу вищу освіту на факультеті правознавства та правоохоронної діяльності Національної академії внутрішніх справ. Займався науково-дослідною роботою в галузі права, опублікував низку наукових праць.
У травні 2014 року майор міліції Співачук О.В. добровільно вступив до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець», прагнучи забезпечити збереження в країні права, законності і порядку. Брав безпосередню участь в охороні правопорядку і відсічі російським найманцям у Слов`янську, Дзержинську, в районі Горлівки та інших населених пунктах Донецької області. З 23 серпня по 28 серпня 2014 року перебував у м. Іловайську, захищав від кадировців залізничне депо. 29 серпня прикривав відхід із міста поранених побратимів. До січня 2015 року вважався зниклим безвісти. Як невідомий захисник Вітчизни був похований у м. Дніпро.
Ідентифікований внаслідок експертизи ДНК. 25 січня 2015 року перепохований на Алеї Слави міського кладовища у Раково.
9 квітня 2015 року Указом Президента України №213/2015 Співачук О.В. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. (посмертно).
МЕЛЬНИК Іван Олександрович
(1994-2017)
студент 5 курсу спеціальності
«Здоров’я людини»
гуманітарно-педагогічного факультету
Народився 7 липня 1994 року у м. Хмельницький. 2012 року закінчив спеціалізовану загальноосвітню школу № 15 міста Хмельницького і цього ж року вступив у Хмельницький національний університет. Протягом навчання зарекомендував себе як чесний, відповідальний, сумлінний та цілеспрямований студент. Після закінчення ДЮСШ в університеті продовжував активно займатися веслуванням на байдарках і каное. Неодноразово ставав призером змагань на обласному і всеукраїнському рівнях, виконавши нормативні вимоги кандидата в майстри спорту. Виборов срібну нагороду обласного конкурсу «Знавець Олімпійського спорту» в особистому і командному заліках. Навчаючись на четвертому курсі денної форми навчання спеціальності «Здоров’я людини» гуманітарно-педагогічного факультету, відпросився на військову службу. Підписав контракт і був відправлений у 383-й окремий полк дистанційно керованих літальних апаратів Повітряних сил України. Згодом був відряджений до 199-го навчального центру високомобільних десантних військ Збройних сил України, де
пройшов спеціалізований фаховий курс підготовки.
Після навчання був направлений для виконання бойових завдань у 95-ту десантно-штурмову бригаду високомобільних десантних військ Збройних сил України, у складі якої брав участь в антитерористичній операції на сході України.
25 квітня 2017 року Мельник Іван Олександрович, студент 5-го курсу, загинув від кулі снайпера під час чергування на опорному пункті в районі смт. Новгородське Донецької області.
28 квітня 2017 року разом із батьками і сестрою, його проводжали в останню путь друзі, керівники міста й області, студенти, викладачі і співробітники Хмельницького національного університету, тисячі мешканців міста Хмельницького.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (13.06.2017; посмертно). Рішенням 17 сесії Хмельницької міської ради від 20.09.2017 року Мельнику Івану
Олександровичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
МАТВІЄЦЬ Роман Михайлович
(1989-2016 рр.)
Народився 13 червня 1989 року у селі Хорошів Білогірського району на Хмельниччині. Закінчив Рівненський торгово-економічний ліцей і 2009 року – Нововолинський електромеханічний технікум. 2008 року одружився і був призваний до армії, а з часом підписав контракт і присвятив Збройним силам більше ніж 8 років свого життя. Військову службу проходив у Хмельницькому в окремому полку спеціального призначення.
2013 року, склавши фахове випробування, поступив у Хмельницький національний університет на спеціальність «Електротехніка» (заочна форма навчання). Був студентом третього курсу.
В зоні бойових дій Роман Матвієць перебував з 2014 р., мав позивний «Матвій», був заступником командира групи спеціального призначення.
У липні 2014 року за оборону Краматорського аеродрому нагороджений почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня. Був поранений під Дебальцевим. Побратими зазначають, що Роман мав неабияку інтуїцію, в особливих ситуаціях проявляв розсудливість, стриманість, нестандартно мислив, завжди був впевнений у собі.
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Матвієць Роман Михайлович нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (6.01.2016 р.).
23 липня 2016 року військовики спостережного посту біля селища Новозванівка Попаснянського району виявили просування диверсійно-розвідувальної групи терористів та відкрили вогонь зі стрілецької зброї. В результаті бою двох терористів було вбито і 8 поранено. Прагнучи завадити діям наших військових, терористи відкрили по них вогонь з мінометів 82- та 120- міліметрового калібру, із АГС-17, СПГ-9, зенітної самохідної установки; до обстрілу також долучили й танк. Обстріли тривали більш ніж 5 годин, а потім почався штурм. До наших спецназівців наблизилася ворожа штурмова група, почали працювати кулемет і автомати. У процесі бою наступ ворожих автоматників був відбитий, проте кулеметник вдало розташувався і його ніяк не вдавалося нейтралізувати.
Роман, розуміючи, що всі товариші поранені, просто пішов, стріляючи на кулеметника, тим самим закривши собою побратимів, і кинувся на ворога врукопашну, хоча вже й сам був поранений, але кулемет терористів замовк назавжди.
Своїм героїчним вчинком Роман Матвієць дав змогу своїм пораненим відповзти до окопів і попросити допомоги у наших піхотинців.
На вічний спочинок його привезли у рідне село, де похований батько. На стіні Хорошівської школи відкрито меморіальну дошку на честь свого земляка.
Без Романа залишились мама, дружина та син Іванко, 2009 року народження.
11 грудня 2017 року старшина Матвієць Роман Михайлович нагороджений «Відзнакою командира 8-го окремого полку спеціального призначення» (посмертно).
Дружина Валентина Олександрівна пішла служити у рідний полк свого чоловіка – Матвійця Романа Михайловича.
КАШЛАКОВ Василь Олегович
(1987-2015 рр.)
Народився 28 жовтня 1987 року у м. Шепетівка. Після третього класу сім’я переїхала в село Пеньки. Закінчив Пеньківський НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – ДНЗ» Старокостянтинівського району. 2005 року поступає на економічний факультет Хмельницького національного університету за напрямом підготовки «Економіка і управління» на спеціальність
«Облік і аудит». Навчаючись в університеті, поступає на кафедру військової підготовки Національної академії Прикордонної служби України, яку успішно закінчує і отримує звання молодшого лейтенанта.
2010 року успішно завершує навчання в університеті, 2012 року йде на контрактну службу в Збройні сили України і служить у м. Василькові у військах протиповітряної оборони. Невдовзі Кашлакову В.О. присвоїли звання лейтенанта.
Події на Сході України різко змінили життя офіцера. Він пише рапорт із проханням перевести на службу в 93-ю окрему механізовану бригаду. Із 15 січня 2015 року Кашлаков В.О. перебуває у зоні АТО. Його взвод тримав позицію в районі селища Піски. Наприкінці лютого Василь підірвався на розтяжці і отримав важке поранення ноги. Після лікування в госпіталі у червні приїхав у відпустку.
Командира поважали за чесність, справедливість, прямоту, вміння вислухати побратима, допомогти. З часом Кашлаков В.О. отримав звання старшого лейтенанта.
Як свідчить документ розслідування факту загибелі Кашлакова В.О., він виконував бойове завдання, супроводжуючи саперів. При розмінуванні дороги у зоні АТО поблизу населеного пункту Невельське Донецької області 24.08.2015 р. стався підрив на протитанковій міні, внаслідок якого старший лейтенант отримав численні осколкові поранення та контузію. Йому була надана перша медична допомога і здійснена евакуація до центральної районної лікарні м. Красноармійськ, потім – у госпіталь м. Дніпропетровська, де він наступного дня помер від отриманих травм.
Про це «Шепетівський вісник» (у жовтні 2015 року) писав: «Життєва дорога Василя обірвалась в час молодості, сили, розквіту, в час, коли людина розправляє крила для високих злетів. А мрій і планів було багато. Він мав врівноважений, впертий характер, щиру, дружелюбну вдачу, поставлених планів досягав на всіх етапах своєї короткої життєвої дороги».
На честь Кашлакова В.О. відкрито меморіальну дошку на стіні рідної школи села Пеньки Старокостянтинівського району, освячено пам’ятник на могилі героя. Він вшанований званням
«Почесний громадянин Старокостянтинівського району». Указом Президента України №9 від 16.01.2016 р. Кашлакова Василя Олеговича було нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Спогади, фото, документи, особисті речі Кашлакова Василя Олеговича зберігаються у фондах музею М.Островського та експонуються в експозиції «Борці за Україну», яка діє у краєзнавчому відділі.
ДЕРЕШ Валерій Костянтинович
(1982-2015 рр.)
Народився 3 травня 1982 року у м. Хмельницькому. Закінчив ЗОШ №1 2000 року з відмінними оцінками. Цього ж року поступив у Хмельницький національний університет на факультет міжнародних відносин. Протягом навчання зарекомендував себе дисциплінованим, доброзичливим і сумлінним студентом. Дипломну роботу «Вплив ЗМІ та мережі Інтернет на політичні процеси в США» захистив на «відмінно». 2005 року закінчив університет, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Міжнародна інформація» та здобув кваліфікацію міжнародника- аналітика, перекладача. Він мріяв про гідну і престижну роботу, відчував потребу держави у таких спеціалістах, бачив європейське майбутнє своєї Батьківщини.
Після закінчення університету випробував себе на декількох посадах, одружився. Він, як і всі патріоти України, став учасником Революції Гідності і з новими друзями стійко захищав у мороз та снігову заметіль барикади Євромайдану. Потім за покликом серця пішов добровольцем у зону антитерористичної операції, поповнивши лави бійців першого християнського, добровольчого батальйону спеціального призначення «Свята Марія», який був створений у вересні 2014 року і діяв з часів Майдану, ще від самого початку війни.
Разом з іншими батальйонами «Свята Марія» брала участь у звільненні Маріуполя, Мар’їнки, Пісків та Іловайська і потім обороняла Маріуполь і навколишні прилеглі населені пункти. Вони здійснювали розвідувальну диверсійну діяльність на всій території зони АТО.
Валерій Дереш (позивний «Амін») не раз очолював групу розвідників, яку називали
«Святі», і, за відгуками побратимів, був одним із найбільш досвідчених людей під Павлополем уміло водив розвідгрупи і йшов туди, де найважче, найнебезпечніше, весь час перебував на межі життя та смерті.
Загинув Валерій Дереш 22 лютого 2015 р. поблизу пам’ятного знака Сталевару під Маріуполем зі своїми двома побратимами.
Було Валерію Костянтиновичу всього 32 роки – прекрасна пора молодості, мрій та життєвого досвіду, а знайшов свій вічний спочинок воїн миру і добра у рідному селі батьків Купині, що у Городоцькому районі.
Рішенням сесії Хмельницької міської ради Дерешу Валерію Костянтиновичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» (посмертно). Він також посмертно нагороджений Всеукраїнським союзом ветеранів АТО орденом «Лицарський хрест добровольця», почесними відзнаками «За оборону Маріуполя», «Маріуполь. Відстояли – перемогли» та іншими ветеранськими нагородами.
Мати Євгенія Едуардівна проживає у місті Хмельницькому.
ОВЧАРУК Володимир Борисович
(1979-2014 рр.)
Народився 8 вересня 1979 року у селі Велика Кужелева Дунаєвецького району Хмельницької області в сім’ї вчителів. Коли Володимиру виповнилося 3 роки, сім’я переїхала в сусіднє село Лисець. Ще з дитинства захоплювався технікою, тому після закінчення місцевої школи вирішив продовжити навчання у Новоушицькому технікумі механізації сільського господарства, після закінчення якого працював у місцевому колгоспі бригадиром тракторної бригади. 1999 року поступив на механічний факультет ХНУ і отримав вищу освіту, здобувши кваліфікацію інженера-механіка.
Під час навчання в університеті зарекомендував себе наполегливим і відповідальним студентом, був членом студкому університету і старостою гуртожитку, гарно навчався і дипломний проект захистив на «відмінно». Одночасно, пройшовши суворий відбір, навчався на військовій кафедрі Національної академії Прикордонної служби України і після її закінчення отримав звання молодшого лейтенанта.
Після закінчення університету деякий час працював у приватного підприємця, а пізніше зайнявся власним бізнесом із ремонту сільськогосподарської техніки, придбав квартиру в обласному центрі, разом з дружиною виховував двох дітей – сина Вадима і доньку Ліану.
Із початком російської збройної агресії як офіцер запасу був мобілізований до лав Збройних сил України. Він користувався пільгами як батько двох малолітніх дітей, міг не призиватись, але на вмовляння рідних відповідав: «Як я буду потім дивитись в очі своїм дітям, як поясню свій вчинок?».
Після нетривалого навчання підрозділ перевели на Донеччину, і В.Б. Овчарук був призначений командиром взводу 3-го механізованого батальйону. Після прибуття у Волноваський район підрозділу було поставлене завдання створити блокпост поблизу залізничної станції Велико-Анадоль в смт. Ольчинка. У селище місцеве населення воїнів не пустило, і вони вимушені були ночувати просто неба, у лісосмузі біля дороги.
Між 4-ою та 6-ою годинами ранку 22 травня 2014 року блокпост №10 зненацька був атакований проросійськими сепаратистами «ДНР», які під’їхали до позиції під виглядом інкасаторських машин і почали підступний масовий обстріл з кулеметів, РПГ, мінометів, ПЗРК. У цьому нерівному бою Володимир Овчарук загинув із 16-ма своїми бойовими побратимами.
27 травня лейтенанта Володимира Овчарука поховали у селі Лисець. Провести його в останню путь прийшло чи не все село. Його ховали як героя – з відповідними почестями, останнім військовим салютом. У школі створено музей і відбулось відкриття меморіальної дошки. З 2016 року у Лисці вулицю названо його іменем.
4 червня 2015 року Указом Президента України Овчарук Володимир Борисович був відзначений медаллю «Захисник Вітчизни», рішенням 9-ої сесії Хмельницької міської ради від 26.10.2016 року присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького», рішенням 5-ої сесії Хмельницької міської ради від 16.03.2016 року нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» та іншими відзнаками ветеранських організацій країни (посмертно).
РОЖАНСЬКИЙ Пантелеймон Петрович
(1993 – 2015 рр.)
Народився 9 серпня 1993 року в селі Сосни Літинського району Вінницької області. У 2012 році закінчив Вінницький технічний коледж комп’ютерних технологій. Цього ж року вступив на факультет програмування та комп’ютерних і телекомунікаційних систем Хмельницького національного університету (за скороченою формою навчання). Ще до закінчення навчання в університеті відгукнувся на заклик українських патріотів захищати гідність свою та свого народу і став активним учасником Революції Гідності у складі загону
«Пекельна бочка». Коли почалася російська інтервенція в Україну, Пантелеймон записався добровольцем до лав Національної Гвардії, але, оскільки був студентом четвертого курсу стаціонарної форми навчання, йому відмовили; і лише після отримання вищої освіти у 2014 році його записали добровольцем до батальйону оперативного призначення імені Сергія Кульчицького.
Батьки і Пантелеймон мріяли про подальше навчання в університеті, але свобода і незалежність Вітчизни переважили особисті мрії і бажання.
Під час служби в Національній гвардії сумлінно виконував покладені на нього обов’язки. Був взірцем для інших бійців батальйону, помічав у розташуванні ворога те, чого не помічали інші. Завдяки його пильності на Кондратьєвському териконі було виявлено і знешкоджено велику групу вояків російського спецназу, які намагалися пробратися в тил розташування наших військ.
Старший солдат Рожанський Пантелеймон Петрович загинув 5 січня 2015 року поблизу села Міньківка Артемівського району під час здійснення ротації в зону АТО, на шляху до розташування батальйону в Донецькій області.
Похований у селищі міського типу Літин Вінницької області.
На фасаді школи, де навчався Пантелеймон, відкрито меморіальну дошку на якій викарбовані слова:
«У цій школі з 2003 до 2008року навчався Рожанський Пантелеймон Петрович (09.08.1993 – 05.01.2015). Боєць батальйону спецпризначення ім. С. Кульчицького. Загинув, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України у зоні АТО, м. Артемівськ Донецької області.
Вічна пам’ять герою!»
Указом Президента України №365/2015 від 28 червня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі Пантелеймон Рожанський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).