Серед днів, які назавжди закарбувалися в історії людства, 26 квітня 1986 року займає особливе місце. У ніч на суботу світ став свідком однієї з наймасштабніших техногенних катастроф — вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. Вибух, що спричинив радіаційне забруднення на значній частині території Європи, залишив по собі не лише згарище, а й глибокий слід у свідомості поколінь. У 2003 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катастрофу. Це — день пошани, скорботи і роздумів. Пам’ять про Чорнобиль — не лише трагічне минуле, а й пересторога на майбутнє.
Історія, яку неможливо забути…
Аварія на ЧАЕС сталася внаслідок серії технічних порушень і недосконалостей конструкції реактора типу РБМК-1000. Спроба провести експеримент з аварійного відключення турбогенератора обернулася катастрофою. Вибух зруйнував реактор, викинувши в атмосферу тонни радіоактивних матеріалів — йоду-131, цезію-137, стронцію-90.
Радіоактивна хмара накрила територію України та поширилася на країни Центральної й Західної Європи. За оцінками експертів, близько 8,4 мільйона людей зазнали впливу радіації.
Герої, які врятували світ…
Справжнім символом цієї трагедії стали люди, які без зайвих вагань стали на захист життя інших. Серед них — пожежники, які першими прибули на місце вибуху, не знаючи справжньої небезпеки. Вони гасили полум’я голими руками, не маючи достатнього захисного спорядження. Багато з них отримали смертельні дози радіації ще в перші години після аварії.
Особливої шани заслуговують так звані «ліквідатори» — понад 600 тисяч людей, які брали участь у подоланні наслідків катастрофи. Це були військові, інженери, шахтарі, медики, водії, будівельники. Вони будували саркофаг над зруйнованим реактором, очищали дах від графіту, дезактивували ґрунт і споруди, евакуювали мешканців навколишніх сіл.
Не можна не згадати і про трьох героїв — інженерів Валерія Безпалова, Олексія Ананенка та начальника зміни Бориса Баранова, які за наказом спустилися у затоплене підземелля під реактором, щоб відкрити запірні клапани і зупинити процес розплавлення. Їхній подвиг врятував мільйони життів.
Усі вони — приклад самопожертви, гідності та мужності. Їхній внесок неоціненний, а памʼять про них має бути вічною.
Для академічної спільноти цей день — особлива нагода не лише вшанувати героїв, а й переосмислити роль науки, освіти та екологічної свідомості. Чорнобиль став уроком для всього світу, продемонструвавши, що технологічний прогрес має йти поруч із відповідальністю, етикою та прозорістю.
Наукові дослідження, які проводяться в українських університетах і досі, допомагають краще зрозуміти наслідки радіаційного забруднення, розробляти безпечніші енергетичні системи та захищати довкілля.
Майбутнє, яке починається з памʼяті…
Сьогодні Чорнобиль — це не лише зона відчуження, а й символ надії та оновлення. Територія, де колись панувала смерть, нині перетворюється на майданчик для наукових експериментів, екологічних ініціатив та історичної рефлексії. Все більше молодих людей цікавляться Чорнобилем не як трагедією, а як уроком — прикладом того, як важливо берегти довкілля, ставитися з повагою до природи та один до одного.
Саме тому 26 квітня — це не лише день скорботи. Це день відповідальності. Це день, коли кожен з нас має замислитися: що я можу зробити, аби подібне ніколи не повторилося? Як я можу зберегти світ, у якому живу? Як ми разом — як університетська спільнота, як нація, як людство — можемо вшанувати памʼять тих, хто віддав своє життя, рятуючи наше?
Пам’ять про Чорнобиль має жити в нашій свідомості не як тінь минулого, а як світло застереження, як заклик до дії. Вона вчить нас цінувати життя, чесність, мужність і самопожертву.
Тільки пам’ятаючи — ми зможемо зростати. Тільки навчаючись — ми зможемо змінювати. Тільки обʼєднуючись — ми зможемо будувати безпечне майбутнє.
Відділ зв’язків з громадськістю